З будь-якими питаннями звертайтесь:
polkaknig [at] gmail.com
Реклама
Реклама
Інформація
Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.
вадливість і несправедливість, правда й неправда. Велика Французька революція (XVIII ст.) назвала природним правом людини і громадянина право на «свободу робити все, що не завдає шкоди іншому». Свобода є передумовою гідного людського існування. Це, насамперед, свобода від безпідставного арешту, свобода від тортур, свобода вибору місця проживання, свобода слова.
Виняткове значення свободи слова влучно сформулював англійський драматург Р. Шерідаи у відомому афоризмі: «Свобода преси — єдина з громадянських свобод, яка здатна гарантувати всі останні». Свобода слова — досить небезпечне, але конче потрібне демократичній державі право людини. «Держава може дійти сум'яття, — писав французький консервативний політик де Бональд, — внаслідок того, що пишуть часописи, але вона може загинути внаслідок того, про що вони мовчать». Найважливішим з природних прав людини є право на життя. Це природне право людини передусім містить принципи, які забезпечують фізичне існування людини і людства в цілому, тобто право на мир. Декларація про право народів на мир була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 12 листопада 1984 р. (Резолюція 39/11): «...Генасамблея... переконана у тому, що життя без війни слугуватиме основою... повного здійснення прав і свобод людини.., що в ядерну епоху встановлення міцного миру на Землі є щонайпершою умовою збереження цивілізації, людства і Його існування...». Сучасні держави закріплюють право на мир у своїх конституціях — правових актах найвищої правової сили. Так, Основний Закон ФРН у преамбулі та в ч. 2 ст. 1 «...визнає непорушні і невід'ємні права людини як основу кожного людського співтовариства, миру і справедливості в усьому світі»; в ч. 1 ст. 26 забороняє дії, «... здатні порушити мирне спільне життя народів». Підготовку агресивної війни Основний Закон ФРН проголошує анти-конституційною дією. Згідно зі ст. 11 своєї Конституції «Італія відкидає війну як посягання на свободу інших народів і як засіб вирішення міжнародних конфліктів...». Стаття 9 чинної Конституції Японії проголошує:« Щиро прагнучи міжнародного миру, засіюваного на справедливості й порядку, японський народ на вічні часи відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування сили як заходу вирішення міжнародних спорів». У ст. 18 Конституції України висловлюється прагнення нашого народу до миру в такій формі: «Зовнішньополітична
Конституційно-провоеий статус людини і громадянина 79
діяльність України спрямована на забезпечення п національних інтересів І безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства...».
Сучасне розуміння права на життя передбачає скасування смертної кари. Від смертної кари відмовились або не застосовуютьп фактично понад 80 державсвіту. До них належать 13 штатів США, деякі країни Латинської Америки (Венесуела, Коста-Ріка, Бразилія, Мексика, Колумбія), 40 держав-членів Ради Європи. Згідно зі ст. 1 шостого протоколу Європейської конвенції з прав людини: «Смертна кара скасовується. Жодна людина не може бути засуджена до такого покарання або страчена». «Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або у період неминучої загрози війни...» (ст. 2). У той же час ст. 2 згаданої конвенції передбачає, що позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, коли воно є наслідком неминучості застосування сили: а) для захисту будь-якої людини від незаконного насильства; б) для здійснення законного арешту або запобігання втечі людини, що законно перебуває під вартою; в) у діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.
Загальна декларація прав людини 1948 р. серед невід'ємних природних прав людини називає також право приватної власності: «Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна» (п. 1 ст. 1.7). Право приватної власності визнається у конституціях майже всіх сучасних держав. Так, ст. 42 Конституції Італійської Республіки проголошує: «Приватна власність визнається і гарантується законом, який визначає засоби її надбання і використання, а також її межі з метою забезпечення її соціальної функції і доступності для всіх». Дійсно, хіба не є природним право тих, хто чесно працює, володіти як своєю власністю засобами праці, включаючи землю, так само, як і плодами своєї праці. Без такого права, закріпленого і гарантованого конституцією, людина не може почувати себе господарем і , насамперед, гос подарем самого себе, тобто бути дійсно вільною людиною.
Приватна власність бере свій початок ще за античності. Це не конкретно-класове, а позачасове юридичне поняття, про що свідчить висловлювання Ж.-Ж. Руссо: «Той, хто перший вбив кіл у землю і сказав: «Це моє» — був справжнім засновником громадянського суспільства». Експлуатація починається не з приватної
:
: