З будь-якими питаннями звертайтесь:
polkaknig [at] gmail.com
Реклама
Реклама
Інформація
Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.
На відміну від представників німецької юридичної школи, італійський вчений В. Орландо взяв за основу концепцію юридичного характеру науки конституційного права. Водночас його висновки мають і відповідний політичний аспект. Учений підкреслює роль держави як фактора -(інтеграції» суспільства у єдине ціле, при цьому він пов'язує цю роль з його характером юридичної особистості. У державі, за Орландо, народ має власну свідомість та силу, одночасно він є і результатом верховного вираження прана.
Із російських державознавщв найбільш послідовними представниками «класичної» школи були Ф. Кокошкін і М. Корку нов. Так, Ф. Кокошкін підкреслював, що юридична наука про державу (наука державного права) вивчає не сукупність усіх явищ, які пов'язані з державою, а лише правовий зв'язок між ними, правову сутність та юридичну природу явищ державного життя. Разом із тим, він формулює ціль державної діяльності як забезпечення суспільних, а не індивідуальних інтересів. Кокошкін стверджує, що концепція держави як юридичної особи дає можливість продемонструвати державну владу як суспільне панування — не влада людей над людьми, а влада союзу над його членами.
У зв'язку з тим, що М. Коркунов вважав, що система викладення державного права повинна визначатися юридичною конструкцією держави, він бере дану концепцію за основу викладення російського державного права. За М. Коркуновим, поряд із загальною характеристикою державного устрою, система державного права повинна містити вчення про суб'єктів державних відносин - монарха та підданих, вчення про об'єкти - владу, її функції, органи, вчення про зміст державних відносин - про права й обов'язки монарха і підданих. Головним методом науки державного права російські вчені вважали порівняльно-правовий, який дозволяв вивчати зарубіжний досвід розвитку державності, демонстрував застарілість російського державного ладу та ставив питання про необхідність проведення конституційних реформ.
У Франції Л. Есмен юридичну теорію про державу пристосував до традиційної доктрини національного суверенітету, яка була засобом легітимації державної влади. А. Есмен визнає, що держава є юридичною особою, але підкреслює, що держава - це і
дичне втілення нації. Таким чином, за Есменом, категорія «державний суверенітет» співпадає з категорією «національний суверенітет». На думку вченого, індивід має права, які передують правам держави, визначають процес здійснення суверенітету та перешкоджають органам державної влади у виданні актів, що порушують права індивіда. Есмен стверджував, що забезпечення та розвиток прав індивіда і складає мету держави як юридичної організації нації.
В Англії юридична теорія розвивалася ще за часів У. Блексто-на та досягла розквіту у працях А. Дайсі. Розвиток англійської доктрини мав свої особливості, які були пов'язані з історичним протистоянням - монарха та парламенту. У зв'язку з чим юридичними особами визнавалася не держава, а корона як корпорація в одній особі та парламент (монарх і обидві палати), які юридично не об'єднувалися. А. ДаЙсі у своєї теорії визнає виборців як політичних суверенів, але при цьому він рішуче відкидає будь-яку причетність народу до юридичного суверенітету. За А. Дайсі, юридичне верховенство належить парламенту (королю та палатам), акти якого незаперечні (принцип правління права). Поняття державного суверенітету у конституційному праві Англії та США залишається чужим. Що стосується правових гарантій індивідуальної свободи, то вони втілені у принципі «верховенства права». Суть даного принципу полягає у наступному: по-перше, незалежні судді захищають підданих від можливого свавілля королівської адміністрації; по-друге, утворення гарантій індивідуальної свободи знаходиться у руках незалежних суддів (загальне право), які захищають підданих від вторгнення законодавця та обмежують верховенство парламенту. Особливу увагу А. Дайсі приділяє аргументації положення про те, що принципи верховенства парламенту та правління права додають та укріплюють один одного.
На відміну від А. Дайсі, американський представник юридичної школи У. УіллоубІ у розробці науки конституційного права, яку він називає «юридичною політичною філософією», дотримується німецької доктрини ЄллІнека та розвиває її. Він визнає існування двох наук про державу - етичну, яка вивчає державу з точки зору її цілей, та юридичну, яка розглядає державу лише як інструмент для утворення та реалізації права. На думку Уілло-
:
: