69 промисловою переробкою, унеможливлює становлення і виживання приватного сектора економіки.
Не можна при цьому не брати до уваги прийнятий 17 липня 1997 р. Закон України про сільськогосподарську кооперацію, який був уточнений, скорегований і доповнений 02.11.2000 р., і який створює більш реальну можливість розвитку кооперації в агропромисловому секторі (найбільше у сільськогосподарському виробництві), удосконаленні системи обліку, розподілу і споживання матеріальних благ у відповідності з законами розвитку суспільства.
Досліджуючи розвиток кооперативного руху в сфері сільського господарства України, слід зазначити, що кооперативи постсоціалістичного періоду докорінно відрізнялись від тих, що функціонували в Україні за радянських часів.
Такі кооперативи формувались в умовах, коли ще не була визначена приватна власність на землю. Кооперативи в умовах роздержавлення радянської економіки створювались на добровільних засадах поодиноких ентузіастів, які брали землю в оренду в радгоспів або колгоспів і виконували сільськогосподарські роботи за їх замовленням. В економічній аграрній літературі така форма господарювання визнана як внутрігосподарські виробничі кооперативи. На жаль, у практиці господарювання такі господарські структури не забезпечили очікуваних результатів Крім цього, відсутність належної уваги до розвитку кооперативного руху в країні з боку владних структур, обмеженість прав товаровиробників на землю і результати виробництва, а також загальна кризова ситуація в країні негативно вплинули на результати господарювання, спричинили розвал і припинення діяльності більшості частини ново утворених виробничих кооперативів та сприяли тому, що багато підприємців змушені були повернутися до старих, малоефективних форм господарювання. Якщо у 1991 р. в Україні функціонувало 285 кооперативів, то у 1999 р. – тільки 74. Основними стимулюючими факторами в ефективному використанні
:
: