Злочин може посягати не на всю структуру суспільного відношення, а тільки на окремий його елемент, скажімо, безпосередньо на суб’єкт цього відношення, але при цьому саме відношення зазнає руйнування.
Кримінальним законодавством охороняється не вся система суспільних відносин, а найбільш важливі з них, посягання на які завдають значної (великої, особливо великої) шкоди особистим, громадським і державним інтересам.
Скажімо, вчиняючи крадіжку, злочинець заволодіває певними предметами й порушує відносини власності; вбивство людини усуває учасника суспільних відносин, руйнуючи їх; ухиленням від сплати аліментів на утримання дітей злочинець виключає себе з суспільних відносин, які обумовлені обов’язком утримувати неповнолітніх дітей. Розбій посягає одночасно і на особу, і на матеріальні цінності, тобто і на суб’єкта відносин і на певні блага.
Поняття об’єкта злочину тісно пов’язано із сутністю злочину, насамперед, із ознакою суспільної небезпечності.
Об’єкт є необхідною стороною (елементом) складу злочину, без наявності об’єкта складу злочину немає.
Підкреслимо також, що об’єкт злочину лежить в основі кодифікації кримінального законодавства. Адже за родовим об’єктом побудована Особлива частина КК.
Правильне визначення об’єкта злочину дає змогу здійснити правильну кваліфікацію діяння й відмежувати злочин від інших незлочинних правопорушень.
Так, за об’єктом злочину можна розмежувати, передусім, шахрайство (ст. 190 КК) і шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК), диверсію (ст. 113 КК) і терористичний акт (ст. 258 КК) тощо.
:
: