Детермінізм діалектичний, визнаючи детермінуючу роль зовнішнього середовища, одночасно визнає й активну роль людської свідомості. Зовнішні та внутрішні (психічні) чинники взаємодіють між собою і призводять в кожному окремому випадку до того варіанту поведінки людини (злочинної чи незлочинної), який вона остаточно обрала в тій ситуації, в якій вона опинилася. “Внесок” кожного із зазначених чинників в остаточне рішення особи відносно вчинення чи не вчинення злочину знову ж таки є суто індивідуальним. Але остаточне “слово”, остаточний вибір залишається за людиною. І якщо людина з двох або більшої кількості варіантів своєї поведінки вибирає саме злочинний, це і є підставою для держави покарати її, вибираючи міру покарання із врахуванням ступеню впливу на особу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників.
Позиції діалектичного детермінізму треба віддати перевагу. З думкою деяких авторів, що вона не обґрунтовує підстав відповідальності за необережні злочини, не можна погодитись, адже й там наявні ситуації, при яких особа може обрати різні варіанти поведінки: такий, що порушує певні вимоги й правила, і такий, що не порушує їх.
Щодо питання: що є правовою підставою кримінальної відповідальності, то на нього дає відповідь ч. 1 ст. 2 КК: “Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбачено цим Кодексом”.
Отже, має бути наявним діяння, передбачене Кримінальним кодексом.
Але кожне таке діяння повинно мати притаманні саме йому узагальнені ознаки, які мають характеризувати його як злочин. Сукупність цих ознак зветься складом злочину.
Співпадання вказаних юридичних ознак у законі з ознаками, які характеризують конкретний випадок вчинення того чи іншого злочину, дає підстави для твердження про наявність у цьому діянні складу злочину, а отже, і про наявність правової підстави для кримінальної відповідальності особи.
:
: