справах судово-психіатричними експертами, потребує надання висновку, чи може ця особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати факти, які мають значення для справи і давати про них правильні свідчення. Про дієздатність свідка питання в таких випадках не ставиться.
§ 6. Примусові заходи медичного характеру і застосування їх до хворих із психічними розладами, які вчинили суспільно небезпечні діяння.
Особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, що зумовлена ду-шевною хворобою, згідно з чинним кримінальним законодавством не є злочинцями, а, отже, не підлягають покаранню. Реабілітація таких осіб є дуже важливою суспільною та медико-соціальною проблемою. До них за рішенням суду можуть бути застосовані примусові та не примусові заходи медичного характеру.
Примусове лікування й інші заходи медичного характеру хоч і застосовуються за призначенням суду, так само, як і покарання, все таки суттєво відрізняються від останнього. Заходи медичного характеру, з одного боку, передбачають лікувально-реабілітаційні заходи стосовно психічно хворих, а з іншого – захист суспільства від небезпечних дій, які можуть вчинятися такими особами з хворобливих мотивів. Покарання ж є мірою відповідальності за провину, тому до психічно хворих осіб, які знаходяться на примусовому лікуванні, не застосовуються категорії “покарання”, “судимість”, “амністія”, “помилування”, “умовно-дострокове звільнення”.
Примусові заходи медичного характеру – це різновид медичних заходів, що застосовуються до душевно хворих без їх згоди або згоди їхніх законних представників. Підстави, порядок застосування, заміни та припинення примусового лікування регламентується відповідними законодавчими актами (статті 19, 20, 92–96 ККУ; статті 406, 408, 411, 416–424 КПКУ, статті 21, 117 КВКУ).
Примусові заходи медичного характеру, які можуть бути призначені та відмінені тільки судом (статті 19, 20, 92–96 ККУ), не відносяться до недобровільних, невідкладних психіатричних заходів до осіб, котрі страждають на психічний розлад, що передбачено Законом України “Про психіатричну допомогу” (ст. 14). Відповідно до цих підстав особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, коли її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
– вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
– неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Примусові заходи медичного характеру, що застосовуються за рішенням суду у випадках і в порядку, встановлених ККУ, КПКУ, Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими законодавчими актами, на відміну від
:
: