вих нормативних рішеннях уповноважених суб’єктів. Правоут-ворення і правотворчість співвідносяться як ціле і частка, пра-вотворчість є одним з етапів правоутворення.
Правотворчість — це організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення та юридичного закріплення правових норм. Правотворчість поділяється на законотворчість і підзаконну нормотворчість.
Принципи правотворчості — це ідейна та організаційна база правотворчості, що визначає сутність, характерні ознаки і загальний напрям цієї діяльності.
• Принцип законності означає, що у правотворчості необхідно дотримуватись передбачених у законі процедури прийняття нормативно-правових актів, компетенції органу, що приймає такий акт, ієрархії нормативно-правових актів.
• Принцип демократизму означає врахування соціальних інтересів і можливості їх вираження у сфері правотвор-чості.
• Принцип науковості передбачає необхідність наукового опрацювання найважливіших нормативно-правових актів, використання досягнень сучасної науки.
• Принцип виконуваності відображає необхідність ураховувати при підготовці нормативно-правових актів усі фінансові, кадрові, організаційні та юридичні умови, наявність яких уможливлює реалізацію нормативно-правових актів.
• Принцип системності означає суворе дотримання системи права, законодавства, будови галузі тощо.
• Принцип гуманізму передбачає спрямованість правотвор-чого акта на всебічне забезпечення й захист прав і свобод особи, на максимально повне задоволення її духовних і матеріальних потреб. Людина, її інтереси і потреби повинні бути в центрі законодавчої діяльності.
• Принцип професіоналізму передбачає участь у прийнятті правотворчих рішень кваліфікованих фахівців відповідних галузей, що мають професійну підготовку, великий досвід роботи і глибокі фахові знання.
• Принцип технічної досконалості прийнятих актів передбачає широке використання вироблених юридичною
:
: