Форми (джерела) права — це офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права набувають публічного характеру, стають загальнообов’язковими. Розрізняють нормативно-правовий акт, судовий (адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативний договір, юридичну доктрину, принципи права та ін.
Нормативно-правовий акт — це загальнообов’язковий акт правотворчості, виданий органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально встановленому порядку, що містить правила поведінки загального характеру.
Судовий (адміністративний) прецедент — це таке рішення судового (адміністративного) органу, що приймається для вирішення конкретної юридичної справи вперше і береться за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому.
Правовий звичай — це правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі й просторі набирає певної стійкості, закріплюється у практичному досвіді та психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.
Нормативний договір — це офіційна угода учасників публічно-правових відносин, яка встановлює розраховані на неви-значене коло суб’єктів загальнообов’язкові правила поведінки у сфері конституційного права (конституційний договір), міжнародного публічного (міжнародний договір) і трудового права (колективний трудовий договір).
Правова доктрина — це літературні джерела права, наукові праці авторитетних учених-правознавців з питань права, на які здійснюється посилання при розгляді юридичної справи за відсутності необхідного закону, судового прецеденту чи звичаю.
Правоутворення — це процес формування в суспільстві об’єктивно зумовлених загальнорегулятивних начал, які одержують юридичне оформлення в офіційних загальнообов’язко-
:
: