43
зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків у суді.
Стаття 286 цього кодексу „Право на таємницю про стан здоров’я” встановлює, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про дані її медичного обстеження. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов’язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.87
В західних країнах діють чотири моделі інформування, що залежать від особливостей пацієнта, хвороби і стану його здоров’я. Інформаційна модель полягає у тому, що лікар виступає у ролі експерта, неупереджено надає повну, у доступній формі інформацію про хворобу, способи лікування, прогноз. Пацієнт сам приймає рішення і бере на себе відповідальність. Ця модель характеризується дотриманням повної автономії хворого при мінімальній ролі лікаря. Суть інтерпретаційної моделі у тому, що роль лікаря підвищується при дотриманні автономії пацієнта. У цьому випадку лікар тісніше співпрацює з пацієнтом, виступає у ролі радника, схиляє до прийнятого ним рішення. Дорадча модель характеризується гармонією відносин між лікарем, який відіграє важливу роль, і пацієнтом, що зберігає свою автономію. Суть полягає у досягненні згоди з приводу методів лікування, обговоренні становища та діагнозу хворого. Ще однією моделлю є патерналістська (батьківська), яка полягає в тому, що лікар самостійно приймає рішення, іноді нав’язує його хворому, не беручи до уваги права пацієнта, виступає не у ролі порадника і друга, а опікуна чи диктатора. Говорити про переваги тієї чи іншої моделі без урахування конкретної ситуації важко. Тому, зважаючи на психологічні особливості пацієнта, його діагноз, стан здоров’я, конкретні умови, беручи до уваги законодавчо визначені права пацієнта, лікар зобов’язаний, дотримуючись етико-деонтологічних принципів, спираючись на професійний досвід та інтереси хворого, надавати йому інформацію у тому обсязі й у такій формі, яка б налаштовувала його на позитивний результат лікування і подолання хвороби або була б запорукою для боротьби з невиліковним недугом.88
:
: