35
охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування та конституційне правосуддя тодішнього голови Конституційного суду України В. Скоморохи.
Зауважимо, що вказане право людини на охорону здоров’я декларували й минулі Конституції України. Зокрема, Конституція УРСР 1927 р., основні ідеї якої базувалися на Конституції СРСР 1924 р., визначаючи основні права та обов’язки громадян, практично містила положення про безплатну медичну допомогу трудящим у ст. 100, яка проголошувала право громадян на матеріальне забезпечення в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності.
Першою законодавчою спробою в Україні визначити права громадянина у сфері охорони його здоров’я стала підготовка проекту Кодексу законів про охорону здоров’я в УСРР 1935 р., який так і не був прийнятий.74
Конституція Української РСР – т. з. конституція розвинутого соціалізму, від 20 квітня 1978 р. була подібна як дві краплі води на Конституцію СРСР, прийняту 5 жовтня 1977 р.,75 і конституції решти тодішніх союзних республік, вперше закріпила в ст. 40 право громадян на охорону здоров’я, яке забезпечувалося „безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров’я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров’я громадян; розвитком та вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; здійсненням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров’я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не пов’язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності й забезпечення довголітнього активного життя громадян”.76
Перший український законодавчий акт, який регулював (хоча й дещо поверхово) права і обов’язки людини у цій сфері відносин, був прийнятий аж 1971 р. Ним став Закон тодішньої Української РСР „Про охорону здоров’я”. Його „декоративний” (як і багатьох інших актів того часу) характер побічно підтверджувався практично повною відсутністю практики його застосування. Досліджуючи ці питання у той час, автор даного дослідження цілеспрямовано розшукував бодай одне рішення будь-якого органу державної влади чи суду, в якому було б посилання на норми цього закону. Однак дарма, незважаючи на те, що цей закон діяв 22 роки.77
Україна після проголошення незалежності заявила перед світовим співтовариством народів, що йде шляхом побудови демократичної, соціальної і правової держави, й приєдналась до глобальної політики світового співтовариства в галузі охорони здоров’я людей, закріпила ці передові ідеї в нормах національного законодавства.
:
: