Угорщина — в 1979 р., Туреччина — у 1982 р., Швейцарія — у 1987 р., Румунія — у 1992 р. Очевидно, в окремих країнах такі закони справед-ливо можна вважати кодексами. Наприклад, у Швейцарії Закон з міжна-родного приватного права налічує близько 200 статей. Закони з міжна-родного приватного права є комплексними. Вони містять як колізійні, так і матеріально-правові норми (розглянемо їх у наступному розділі).
Для загального уявлення про міжнародне приватне право у контексті англосаксонської системи права наведемо коротку інформацію про його розвиток в Англії. Дослідники дивуються, що до XIX ст. в Англії цього права фактично не було, хоча Англія відома як торговельна країна з дав-ніх часів. Ця гілка права сформувалася протягом XIX–XX ст. Міжнарод-не приватне право було створене суддями, тобто його джерелом вважа-ється судовий прецедент. Протягом кількох останніх десятиліть XX ст. певний внесок у розвиток міжнародного приватного права зробив парла-мент, приймаючи відповідні закони, які британські правники називають “статутним законодавством”.
Найдавніші судові справи стосувалися надання чинності іноземним судовим рішенням. У другій половині XVIII ст. помітний внесок у роз-виток міжнародного приватного права зробив суддя лорд Менсфілд, яко-му доводилося вирішувати справи про іноземні контракти, делікти, чин-ність іноземних судових рішень.
Міжнародне приватне право почало інтенсивно розвиватися у другій половині XIX ст. Цьому сприяли швидкі темпи розвитку міжнародної торгівлі та збільшення обсягу фінансових операцій. Суди сформулювали положення про доміцилій, дійсність шлюбів, визнання іноземних за-конів, відповідний закон контракту, деліктну відповідальність, визнання та виконання іноземних судових рішень. Суди враховували доктрини відомих юристів — голландця У. Губера та американця Дж. Сторі. Анг-лійський правник А. Дайсі вперше систематизував міжнародне приватне право Англії і, як уже зазначалося, у 1896 р. опублікував свій трактат “Конфлікт законів”.
Окремі положення статутного законодавства, що стосуються інозем-ного елемента, використовуються в Англії з 1868 р. Статутне законо-давство стосувалося визнання і виконання іноземних судових рішень. Дослідники звертають увагу на ту обставину, що колізійних норм (пра-вил вибору права — rules of choice of law) у ньому тривалий час не було.
Участь Великої Британії у міжнародних конвенціях сприяла прийнят-тю парламентом законів у сфері міжнародного приватного права і нині значна його частина має статутне походження.
24
:
: