відмінності законів різних держав, штатів або юрисдикцій, що застосо-вується до прав і обов’язків і яка примиряє несумісність або вирішує, який закон або система має регулювати конкретну справу, або встанов-лює ступінь сили, наданої закону іншої юрисдикції (відповідним діям чи правам, що випливають з нього), чи то коли він відрізняється від внут-рішнього (domestic) закону, чи то коли внутрішній закон є мовчазним (is silent) або не є таким, що виключно застосовується до певної справи”.
“Оксфордський правничий словник” (Oxford Dictionary of Law, 4th edition, 1997) містить статтю “Приватне міжнародне право” такого зміс-ту: “Це частина національного права країни, що встановлює правила для застосування у справах, які включають іноземний елемент (наприклад, контракт у певній системі іноземного права). Зокрема, якщо контракт укладено в Англії, але виконуватиметься він за кордоном, то необхідно буде вирішувати, яке право застосовується до визнання дійсності кон-тракту. Це відомо як питання про вибір права. Загалом, відповідно до Римської конвенції (1980 р., чинна з 1 квітня 1991 р.), поважається вибір сторонами права у письмовому контракті. Конвенцією встановлено пра-вила про те, яке право застосовується, якщо сторони контракту не здійснили вибору права. Інколи суди повинні також вирішувати, чи ма-ють вони юрисдикцію для слухання справи або ж визнання іноземного судового рішення (наприклад, розлучення, одержаного за кордоном).
Приватне міжнародне право не слід змішувати з публічним міжна-родним правом”.
Потрібно пояснити, що Римська конвенція — це Конвенція Європей-ського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов’язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).
Далі пропонуємо цитату з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоу-сетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: “Причиною наявності приватного міжнарод-ного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем пра-ва — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті. Суди певної країни часто повинні брати до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен має верховенство у межах його власної території і відповідно до загаль-носвітової норми юриспруденції він має виключну юрисдикцію над кож-ним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати
:
: