межувальних, заборонних заходів, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок. Метою цих заходів є захист національної промисловості, охорона життя і здоров’я населення, моралі, релігії, національної безпеки. Основними господарсько-правовими засобами тут могли б бути ембарго, кількісні обмеження, ліцензування, квотування, обов’язкові стандарти, технічні бар’єри та інші вимоги до сертифікації товарів, їх пакування і маркування, пріоритет національного товаровиробника при здійсненні торгів, державних закупівель, самообмеження експорту тощо. Вжиття такого роду заходів могло б бути віднесене до господарської компетенції органів виконавчої, місцевої влади. Цим, зокрема, і відрізняються нетарифні методи від тарифного регулювання (мита і митних зборів, кількісних обмежень, умов здійснення платежів та ін.), яке виконується лише на законодавчій основі. Звичайно ж, застосування нетарифних засобів не повинне порушувати ринкові механізми (що має бути чітко обумовлено в Господарському кодексі) і навіть, навпаки, може сприяти налагодженню ефективнішого функціонування ринку.
Чітке визначення господарської компетенції органів виконавчої та місцевої влади у сфері застосування заходів нетарифного регулювання мало би важливе значення в забезпеченні принципу законності у народному господарстві. Річ у тім, що міністерства і відомства, користуючись відсутністю на сьогодні відповідних законодавчих актів, які регулюють застосування нетарифних методів, зловживають їх використанням далеко не в інтересах економіки України (наприклад, корупційна система розміщення урядових замовлень; умови транспортування, що дискримінують іноземні вантажі; регіональна політика розвитку, що передбачає пільги для окремих регіонів з імпорту/експорту; дискримінаційна політика щодо іноземних інвестицій; дискримінаційні податкова, фінансова, валютна політика; політика регулювання платіжних балансів, що створює переваги для окремих торговельних потоків або гальмує їх), дублюючи діяльність законодавчих органів, а то і безпосередньо підмінюючи її.
Наступною функцією публічної влади є створення конкурентного середовища. У главі Ш ГКУ “Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” йдеться про порядок здійснення цієї функції, проте положення цього розділу суперечать Конституції України і законодавству про
59
:
: