особи в законодавстві й суспільній практиці, носіями і провідниками якої виступали створені політичним керівництвом країни державні та суспільні структури.
Саме подоланню цієї другої тенденції, що залишалася домінантою суспільного розвитку й у майбутньому, політико-юридичному забезпеченню демократизації всіх сфер суспільного і державного життя країни покликані служити принципове відновлення конституційного ладу держави та радикальна реформа конституційного і чинного законодавства, що мають затвердити народний суверенітет і привести масштаб прав і свобод особи у відповідність з рівнем суспільного розвитку і потребами сучасного етапу соціального розвитку. Йдеться, власне кажучи, про визначення цінності особи та суспільства, держави, інших форм колективного буття одне для одного, що в соціології виступає як проблема співвідношення інтересів суспільства й особи, а в юриспруденції — прав і обов'язків громадянина й держави, нації, народу, інших форм колективного співіснування людей.
Головна проблема вчення про державу і право, що вимагає свого вирішення на кожному етапі цивілізаційного процесу, полягає в тому, щоб знайти таку державно-правову організацію суспільства, що могла б поєднати існування стабільної держави і міцного правопорядку як необхідної умови поступального розвитку суспільства зі свободою особи. Методологічними засадами вирішення проблеми можуть бути відповідні філософські положення щодо оптимізації співвідношення особистого і колективного, приватного та публічного. Певна методологічна база для цього закладена і у вітчизняній соціально-юридичній думці: “Ми знаємо особистість, — писав П. Новгородцев, — не ізольовану і відособлену, а яка живе у суспільстві, у ньому здійснює свій життєвий шлях, і тому неминучим є двоїстий вияв особистості: індивідуальний і суспільний. ... Ми доходимо висновку, що абсолютний індивідуалізм і абсолютний колективізм повинні знайти поєднання в деякому загальному погляді. ... Особистість і суспільство не є якимись самодостатніми і конфронтуючими між собою субстанціями; вони ростуть з одного кореня і прагнуть до одного світла” [141]. На думку Вл. Соловйова, який також наполягав на оптимізації приватного і колективного,” ми не можемо раз і назавжди залишити сферу “колективного”, але при цьому також не в змозі перебороти “спокусу” індивідуального” [191].
47
:
: