занепале; с позицій високої юридичної матерії та цінностей, це право — принижене, гнане” [4].
Так само реформувався і цивільний процес. Цивільні процесуальні республіканські кодекси тих років розглядали цивільні спори в суді зовсім не як приватну справу двох осіб. Оскільки їх майнова правоздатність була делегованою, суд ставав не тільки органом захисту порушених або оспорюваних прав, а й охоронцем передусім державних інтересів у цивільному процесі. Звідси невідома класичному праву активна роль суду і прокуратури у цивільному судочинстві, якої позбавилися лише нещодавно, завдяки “малій” судовій реформі. Прокурор міг порушити цивільну справу за власною ініціативою або залучитися до вже початої справи на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагала “охорона інтересів держави або трудящих мас” (ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу РРФСР 1923 р.). За певних умов суд міг вийти за межі вимог позивача; в основі такого рішення мали бути (за відсутності чинного законодавства) загальні засади “політики Робітничо-селянського уряду” (ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу РРФСР 1923 р.).
Багато правовідносин взагалі не могли бути предметом судового захисту. У відносинах “особа — держава, державні органи” людина була майже повністю безправною. Суди, судова влада виступали (разом із законодавчою владою) як додаток виконавчої влади, переважно як засіб “боротьби із злочинністю”.
Отже, в країні було створено право тоталітарного типу, доцільність і необхідність якого “науково” обґрунтовувались. По суті, право спіткала та сама доля, як і всі інші суспільні інститути, — воно було одержавлене, поставлене на службу не інтересам суспільства в цілому, а партійно-державному апарату. Ці сили перетворили право на політичний інструмент для вирішення власних програмних завдань, практично згубили і право, його соціальну цінність, і юридичну науку. Методологічною основою останньої стала політична ідеологія, яка повністю витиснула попередні теоретичні концепції, що розроблялися дореволюційними юристами і вченими-теоретиками першого покоління радянських юристів.
Таким чином, зміна політичного курсу України, його лібералізація вимагають “розкручення” цього механізму в протилежний бік, тобто перетворення публічно-правових відносин на приватноправові. Саме тоді право досягає своїх справжніх цілей — забезпечення
33
:
: