Отже, приватноправова регламентація усіх відносин між людьми може набути двоїстого характеру. Це буде або правова система, де влада є особисто вільною, або така, що усуває будь-яку владу. Перша історично реальна, друга навряд коли-небудь можлива.
Суто публічно-правовий лад уявити собі набагато важче. Для цього потрібно відкинути думку про будь-які повноваження, здійснення яких не пов’язане з уявленням про суспільне благо. За такої організації суспільних відносин індивід не має ніяких прав, якими він міг би скористатися на власний розсуд. Особистість не є суб’єктом цілепокладання, — усі цілі поставлені заздалегідь, запропоновані їй суспільством. Відповідна соціальна психологія досить точно охарактеризована А. Гойхбаргом: “З повним усуспільненням спочатку виробництва й обміну, а згодом і споживання, з усуненням усякої боротьби між людьми на ґрунті матеріальних засобів існування відкривається повна можливість безперешкодного всебічного розвитку людини, якщо завгодно — людської особистості, не як окремої особи, а як органічної частини величезного цілого, іменованого людством” [37]. Особистість не може служити цілям, які вона сама визначила. Для неї закрито доступ до творчості. Вона може розвиватися навіть всебічно, але тільки як частина певного цілого, аж ніяк не як окрема одиниця, хоча у маленькій галузі не пов’язана нічим і вільно обирає свій шлях.
Утопічна література дає також яскраві приклади послідовного ігнорування особистості та її свободи. До них належить комуністичне вчення Етьєна Кабе (“Подорож до Ікарії”, 1840). І, справді, в Ікарії життя людини від колиски до могили урегульовано найретель-нішим чином. Держава поширює свою опіку навіть на найбільш особисту, найінтимнішу сферу. Існує особлива комісія для вдосконалення людського роду. З благим наміром схрещування рас республіка невпинно домагається збільшення кількості змішаних шлюбів; блондини і брюнети, жителі півночі й півдня беруть шлюби; крім того, республіка не раз приймала до себе дітей сусідніх держав, виховувала, як своїх власних, нарівні з усіма іншими і потім пов’язувала їх шлюбними узами з місцевими жителями. Таким чином республіка сприяла не тільки зростанню населення, а й вдосконаленню всієї нації.
Вчення Е. Кабе є крайнім антиіндивідуалістичним полюсом соціалізму. У такому суспільстві навряд чи можливі будь-які роз-30
:
: