членів суспільства і тим самим зробити його одним з основних відповідного ладу суспільних відносин.
М. Хлебніков вважав, що саме сутністю правового начала зумовлено те, що держава не має над собою, за правом, абсолютної влади і повинна надати їй сферу вільної діяльності та індивідуального розвитку [219]. Велику увагу проблемі співвідношення особи та держави приділяв М. Ковалевській. Він виходив із визнання єдиних витоків, єдиної мети — “людської солідарності” — держави та особи. При цьому вчений не визнавав теорію про природні права особи, а вважав, що, оскільки право і держава походять з одного джерела, то реальність здійснення прав особи залежить від суспільного середовища, від особистої підготовленості громадян держави, рівня їх самостійності [82].
Так само С. Котляревський підкреслював, що для індивідуалістичного розуміння правової держави характерним є лише проголошення формальної свободи та рівності, без урахування матеріальної. Але людині має бути гарантовано право на достойне існування, реалізацію прав у сфері народної освіти, опіки, захисту праці, загального поліпшення життєвих умов. Учений не заперечував, що задоволення цих прав залежить не тільки від волі держави, а й від наявності соціально-економічних і культурних умов. Проте справедливість вимагає рахуватися з певною рівновагою в задоволенні інтересів, хоча б найбільш природних і законних [90].
Розглядаючи генезис розвитку особистих прав, С. Пахман вважав, що ідея особи та особистих прав виникла спершу на ґрунті приватних відносин, а потім була застосована у сфері публічного права. Принцип індивідуальності, який характеризує сферу приватного права, виходить із поняття людини як окремої особистості. Самостійність цього принципу не суперечить інтересам суспільства, навпаки, однією з істотних умов міцності всієї “суспільної будівлі” є саме визнання особи й особистої самостійності в приватному побуті [148].
На думку професора Університету Св. Володимира М. Реннен-кампфа, між особою та владою право існує для особи і за посередництвом особи й ніскільки не порушує її свободу, але встановлює для неї тільки норму, порядок у правовідносинах. При цьому особа є основою права, і водночас вона може бути силою примушена коритися у разі ухилення від вимог діючого порядку. Як вважав учений, існування
27
:
: