Іншим прикладом є право приватної власності. Фахівцям з публічного права доводиться відносити приватну власність до публічних прав, оскільки конституції зазвичай вказують на її недоторканність нарівні з іншими цивільними свободами [48]. Це свідчить про двоїстість права власності, що складається з публічно-суб’єктивного та приватно-суб’єктивного права. Але набагато правильніше розглядати право власності як єдине абсолютне право, звернене проти всіх і кожного, у тому числі проти держави. Аналогічного висновку можна дійти стосовно інших свобод громадянина, наприклад свободи підприємництва (на той час промислу) тощо.
Отже, права цивільної свободи варто розглядати як вияв певних приватних прав. Така точка зору висловлювалася й у юридичній літературі1, але не завжди з достатньою чіткістю. Панівною вона не стала. Віднесення цих прав до публічного права зумовлене історичним розвитком. Їх потрібно було наполегливо відвойовувати у державної влади. Головна небезпека для них завжди була з боку держави. Питання про гарантії цих прав належить до сфери публічного права [189; 201; 208].
Індивідуалізм приватного права. Однією з ознак приватного права вважався його індивідуалізм, тобто приватноправовий індивідуалізм. Зокрема, це поняття розглядається у працях І. Покровского, в огляді А. Нольде “Очередные вопросы в литературе гражданского права” [142]. Мається на увазі, що приватне право надає своїм суб’єктам свободу здійснення права в певному напрямі. Суб’єкт права є також суб’єктом цілепокладання. Він сам вибирає цілі, заради яких бажає діяти. Вони йому не нав’язуються ззовні, як це має місце у сфері права публічного. Отже, індивідуалізм приватного права полягає в тому, що самому суб’єктові надано право визначення цілей, яких він бажає досягати шляхом здійснення свого права.
Приватне право будь-якого історичного змісту забезпечує своєму суб’єктові індивідуальну свободу стосовно тих благ, які воно за ним закріплює, і за умови, що суб’єкт цими благами наділений. Таким чином, приватне право є способом реалізації принципу індивідуалізму щодо окремих осіб. У певному, історично ще не визначеному сенсі воно може бути способом здійснити цей принцип стосовно всіх
_____________
1Див., наприклад, Орландо “Принципы конституционного права”. — СПб., 1908. — § 364.
26
:
: