до приватного права. Проте панівна на початку ХХ ст. теорія публічного права виходила з того, що більшість інститутів (організація, компетенція, функціонування установ тощо) належить до публічного права.
4. Права громадянина на невтручання державної влади у сферу наданої йому свободи (права цивільної свободи). Вони визначають певні межі втручання представників державної влади у сферу, визнану невід’ємним надбанням особи. До неї належать свобода совісті, свобода друку тощо. Правам цивільної свободи відповідають негативні обов’язки агентів та органів держави утримуватися від відповідних зазіхань.
Юридична природа прав цивільної свободи є спірною. Дехто з цивілістів того часу взагалі заперечували за ними властивості суб’єктивних прав і вважали їх рефлексом об’єктивного права, тобто юридично порожнім місцем, в якому воля індивіда забезпечується тим, що державна влада діє відповідно до порядку, встановленого нормами права. Проте ця точка зору є неправомірною. Права цивільної свободи розглядаються тільки з погляду відносин між індивідом і державою й ізолюються від інших прав індивіда. Тим часом зіставлення з іншими правами свідчить, що, по-перше, вони є такими самими особистими правами, як і всі приватні права, а, подруге, їх не можна відокремити від відповідних приватних суб’єктивних прав.
Дійсно, що становить собою свобода совісті? Право гарантує громадянинові невтручання держави у справи його совісті, у сферу його релігійного і морального життя. Але право гарантує захист суб’єкта не тільки від зазіхань державної влади, а й від посягань з боку приватних осіб. Тиск на чужу совість приватною особою може спричинити відповідний позов для охорони порушеного приватного суб’єктивного права. Отже, суб’єкту права забезпечується сфера особистого розсуду. Людина вільна дотримуватися будь-якої віри, не рахуючись аніскільки з благом соціальної групи. Припустимо, що існує послідовний атеїст, переконаний водночас, що релігія соціально доцільна. Це не обмежує його ні найменшою мірою і не змушує думати всупереч його переконанню. Таким чином, свобода совісті є приватним правом. Право свободи совісті — абсолютне, тобто звернене своєю забороною до кожного, у тому числі до державної влади та її представників.
25
:
: