На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Юлдашев О. Х.: Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінка 25
 
до приватного права. Проте панівна на початку ХХ ст. теорія публіч­ного права виходила з того, що більшість інститутів (організація, компетенція, функціонування установ тощо) належить до публічного права.
4. Права громадянина на невтручання державної влади у сферу наданої йому свободи (права цивільної свободи). Вони визначають певні межі втручання представників державної влади у сферу, виз­нану невід’ємним надбанням особи. До неї належать свобода совісті, свобода друку тощо. Правам цивільної свободи відповідають нега­тивні обов’язки агентів та органів держави утримуватися від відповідних зазіхань.
Юридична природа прав цивільної свободи є спірною. Дехто з цивілістів того часу взагалі заперечували за ними властивості суб’єктивних прав і вважали їх рефлексом об’єктивного права, тобто юридично порожнім місцем, в якому воля індивіда забезпечується тим, що державна влада діє відповідно до порядку, встановленого нормами права. Проте ця точка зору є неправомірною. Права цивільної свободи розглядаються тільки з погляду відносин між індивідом і державою й ізолюються від інших прав індивіда. Тим ча­сом зіставлення з іншими правами свідчить, що, по-перше, вони є такими самими особистими правами, як і всі приватні права, а, по­друге, їх не можна відокремити від відповідних приватних суб’єк­тивних прав.
Дійсно, що становить собою свобода совісті? Право гарантує громадянинові невтручання держави у справи його совісті, у сферу його релігійного і морального життя. Але право гарантує захист суб’єкта не тільки від зазіхань державної влади, а й від посягань з боку приватних осіб. Тиск на чужу совість приватною особою може спричинити відповідний позов для охорони порушеного приватно­го суб’єктивного права. Отже, суб’єкту права забезпечується сфера особистого розсуду. Людина вільна дотримуватися будь-якої віри, не рахуючись аніскільки з благом соціальної групи. Припустимо, що існує послідовний атеїст, переконаний водночас, що релігія соціально доцільна. Це не обмежує його ні найменшою мірою і не змушує думати всупереч його переконанню. Таким чином, свобода совісті є приватним правом. Право свободи совісті — абсолютне, тоб­то звернене своєю забороною до кожного, у тому числі до держав­ної влади та її представників.
25

Реклама
 

тИЦ и PR