час в ньому вже було визначено основні групи приватних прав, зокрема права абсолютні та відносні.
Абсолютні права. До абсолютних прав належали права речові, виняткові та права особистості. Це права, що виключають для будь-кого можливість вторгнення у певну сферу, надану вільному розсудові суб’єкта права. Вони були типовими для приватного права.
Речові та виняткові права. Речові права є найтиповішими для абсолютних прав. Протягом тривалого часу вони розглядалися як особливий вид власності, тобто як речові права. Ця точка зору набула розвитку у правових системах багатьох країн, особливо у французькій юридичній науці. Особисті права також нерідко пов’язували з правом власності. Французька судова практика, зазначав Ю. Гамбаров [33], традиційно розглядала право на ім’я як власність. Поняття власності символізувало собою будь-яке приватне право, у тому числі інші абсолютні права. Тенденція бачити у власності основу цивільного права зумовлена тим значенням, яке надавалося праву власності. Власності та родини — “цих двох основних інститутів цивільного права — стосуються певною мірою усі його положення” [33].
Отже, власності надавалося значення, що далеко виходить за межі її безпосередньої функції — засобу розподілу матеріальних благ між членами суспільства. У ній бачили гарантію цивільної свободи. “Велику помилку уряду становить надмірне прагнення до батьківської опіки над власністю; внаслідок цього воно руйнує і свободу, і власність”, — зазначав Наполеон у Державній Раді [239].
У літературі початку ХХ ст. (С. Франк та ін.) відображено думку прихильників старого погляду на природне право, які вбачали у праві власності здійснення ідеї свободи. “Першим явищем свободи в навколишньому світі є власність”, — писав Б. Чичерин у “Філософії права” [227]. Він вбачав у праві власності вияв “права розумної істоти, людини накладати свою волю на фізичну природу і підкоряти її собі”. Вважалося, що інші, крім власності, речові права або неминуче випливають з фактичного розподілу речей між різними особами — так зване сусідське право (у Земельному кодексі України, прийнятому 2001 р., використовується термін “добросусідство”): різноманітні сервітути, речові оренди — римські емфітевзи, суперфіцій — право забудови, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. — чиншове право та ін.), або є наслідком цивільного обороту (різні форми застави).
21
:
: