ного німецького правознавця, засновника “юриспруденції інтересів” Р. Ієринга.
Серед дореволюційних російських учених другої половини ХІХ — початку ХХ ст. було чимало першокласних на той час фахівців з римського права. До них варто віднести, наприклад, І. Покровського, чия робота “Історія римського права” (вид. 9-те, СПб., 1917) одержала найвищі відгуки. Їй відводили почесне місце у світовій літературі з римського права поруч з відомими інституціями римського права німецького автора Р. Зомма.
Проте, оскільки в Росії не набули поширення рецепції римського права, російські правознавці приділяли головну увагу не догмі або системі римського права, що становила собою пізніші переробки і спроби пристосування дигест Юстиніана до умов життя, що змінилися, а історії римського права. Розроблення такої історії було значним внеском у науку римського права, але і догма, або доктрина, що ґрунтувалася на тих самих дигестах і посилено розроблялася переважно в Німеччині, помітно вплинула на вироблення в Росії теорії цивільного права і теорії права взагалі, особливо у другій половині ХІХ ст. Російські університети залучали у свої навчальні плани як самостійні дисципліни не тільки історію, а й теорію римського права [187].
Класики марксизму-ленінізму розвиток приватного права того часу пов’язували зі становленням і розвитком товарно-ринкових відносин приватної власності. Вважалося, що саме ці умови є основою утвердження приватного права, яке стає “класичним вираженням життєвих умов і конфліктів суспільства, де панує чиста приватна власність” [110]. За часів колишнього СРСР приватне право, як показано нижче, зазнало занепаду, свідомо обмежувалося державною політикою.
У сучасних умовах відродження приватного права пов’язане із соціально-економічними змінами, які відбулися у суспільстві наприкінці 80-х — на початку 90-х років. Цей період характеризується запровадженням ринкових відносин, визнанням природних прав людини, у тому числі права на підприємницьку діяльність, приватну власність, приватне життя. Відповідні зміни відбулися і у законодавстві, про що свідчить прийняття Верховною Радою України Постанови “Про Концепцію судово-правової реформи в Україні” і низки законів: “Про судоустрій України”, “Про арбітражний суд”,
18
:
: