(розділ “Юриспруденция”) [83] писав: “Підстава всілякого доброго або безстороннього, тобто ні худого ні доброго, в міркуваннях усіх тварин, що відчувають, справи називаю я правом або правостію, або справедливістю; наприклад, право є людині любити свого ближнього, харчуватися, тому що ця справа хоч не приносить ні користі, ні шкоди іншим людям, але вона потрібна для збереження життя людині. Це право називаю я божественним, тому що воно походить від самого Бога, вічним — що з ним перебуває і перебувати повинне, необхідним — що без нього усі тварини, які відчувають, страждати повинні, неодмінним — що не залежить від тварини, а від Творця. Щодо залежності чи наміру право, або загальне право, розподіляється на багато особливих, як то: на право натуральне, право всесвітнє, або право народів, право ци-вільне та інші”.
4. Поява у людини зазначеної об’єктивної реальності (права) не пов’язана з іншими людьми, із суспільством, тобто ця реальність надається людині (правоздатність) Творцем (наддержавний характер права обґрунтовується і в межах інших концепцій, шкіл права — історичній, психологічній, соціологічній). Таке поняття права відповідає гегелівському його визначенню як об’єктивного духу.
Цю саму думку покладено і в основу філософії права видатного вченого-юриста Е. Гуссерля (1859–1938) — фундатора феноменологічної теорії права, що набула розвитку в деяких країнах Західної Європи (зокрема, у працях А. Рейнаха і Ф. Кауфмана). Його ейдоси (монади Лейбніца) — ідеальні поняття духу, які людина пізнає особливою логічною інтуїцією, норми — встановлені Вищим Розумом. У такому понятті права знімаються протиріччя між правом і мораллю, логічним є їх об’єднання в межах категорії моральності. Не випадково багато видатних юристів минулого розглядали сутність права як парну категорію права і моральності.
5. Закон — це модель того, “як” має бути; модель, що надається Богом (релігійні закони) або законодавцем (знову ж таки Творцем, але через законодавця, через світські правила).
6. Право є об’єктом пізнання. Його можна здебільшого пізнавати і лише деякою мірою, за допомогою закону, творити, регулювати (збільшувати або зменшувати). Закон, навпаки, — переважно об’єкт творіння і значно меншою мірою об’єкт пізнання (нормативістська та аналітична школи права).
14
:
: