атрибутивний характер). І, нарешті, четверте, нормативне визначення — право є сукупністю норм, які містять ідеї про належне, що визначають зовнішні взаємовідносини людей. Проте, незважаючи на численність визначень права, Б. Кістяківський сподівався на існування якоїсь “синтетичної форми”, яка б об’єднала усі ці поняття “у новий вид пізнавальних єдностей”. Визнавши той факт, що не можна створити єдиного наукового поняття права, він зазначав необхідність визнання “теорії множинності наукових понять права” і бачив можливість виявлення цієї синтетичної форми у вигляді “загального вчення про право”. Такого роду класифікацію вчених-юристів за їх поглядами на феномен права можна здійснити в наші дні. Слушна думка щодо багатоаспектності такого явища, як право, завжди акцентувалося в роботах П. Рабіновича [164], Ю. Шемшученка та ін. Ця думка є основоположною у дослідженнях останніх років. Не заглиблюючись у гносеологічні корені проблеми, сформулюємо загальновизнані положення сутності права. Саме це може бути шляхом формування єдиного поняття “право”.
Загальновизнані положення щодо сутності права:
1. Право не є законом, це зовсім різні об’єкти.
2. З-поміж численних теорій (шкіл, концепцій) є дві основні правові теорії — теорія природного і теорія позитивного (легістського) права, в межах яких досліджуються відповідно такі об’єкти, як право (лат. — jus) і закон (лат. — lex).
Враховуючи ці положення, введемо додаткові, які теж мають бути використані при визначенні приватного права.
3. Право є об’єктивна реальність — здатність володарювання над природою (“І сказав Бог: створимо людину... і нехай володарюють вони над рибами морськими, і над птицями небесними (і над звірами), і над всією землею...”(Бут. 1: 28, 29), а також свого роду шкала цінностей (добро — зло), що надається людині. Вказана реальність є вічною, підґрунтям так званих загальнолюдських цінностей. Вона передбачає також властивість людини усвідомлювати свої наміри, дії, оцінювати їх за допомогою цієї шкали.
Таке авторське розуміння права узгоджується з визначеннями деяких юристів-філософів минулого. Багато з них, визначаючи право, звертали увагу на його об’єктивну заданість, безумовне добро для людства. Так, Я. Козельский, видатний український і російський філо-соф, правознавець, у своїх “Философских предложениях”
13
:
: