українських та російських правознавців і філософів ХІХ — початку ХХ ст. У галузі права поширеною є думка про те, що визначення права має бути сформульоване саме в межах філософії права. Так, Л. Петражицький [150] зазначав, що “явище пошуку визначення і невдачі багатьох відповідних спроб повторюються і з приводу інших загальних понять як абсолютно, так і відносно юридичних”, тому що “…ці поняття не можуть бути належними науковими поняттями, поки не вирішено проблеми про верховне поняття, про поняття права як такого.” Вчений підкреслює неспроможність науки не тільки у сфері так званого загального вчення про право (allgemeine Rechts-lehrе), а й щодо спеціальних юридичних дисциплін — приватного, публічного і особливо державного права. Він писав: “Приватне право поділяють на зобов’язальне, речове, сімейне право... Але яка, наприклад, специфічна природа зобов’язань, яка відмінність їх від обов’язків сімейного права тощо, — це знову питання спірне і нез’ясоване...” При цьому автор наводив іронічний вислів І. Канта: “Юристи ще й досі шукають визначення свого права” (до речі, сформулювати таке визначення не вдалося навіть самому Канту) і поділяв вчених-пра-вознавців на три групи: 1) ті, хто визнає неможливість пізнання сутності та визначення поняття права; 2) ті, хто обходить ці питання; 3) ті, хто наводить своє (так зване робоче) визначення, яке відповідає лише цілям конкретного дослідження, не намагаючись зрозуміти, чому до них навіть геніальні попередники не змогли зробити цього. Виділяли ще й четверту групу — тих, хто розглядає право як багатоаспектне явище та, досліджуючи його як у державному, так і наддержавному вимірах, об’єднують усю гаму визначень у межах так званої синтетичної, інтегративної школи права [3].
Пошук синтетичної форми права тривав ще за часів дореволюційної Росії. На думку відомого українського правознавця Б. Кіс-тяківського [7], право є і державно-організаційним, і соціальним, і психічним, і нормативним явищем. Державно-організаційне, або державно-наказове, поняття права визначається як сукупність норм, виконання яких забезпечується державою. Тобто право — це те, що держава наказує вважати правом. Соціологічне поняття права український правознавець ставить на друге місце. У його інтерпретації це є правовідносинами. Психологічне поняття (посідає третє місце) — це, по суті, визначення права за Л. Петражицьким (сукупність тих психічних переживань боргу або обов’язку, які мають імперативно-12
:
: