і публічне, передусім необхідно визначити мету такого розмежування. Чи не надумана ця проблема? Чи не виявиться, що розв’язання її ніяк не пов’язане з актуальними політичними завданнями сьогодення? І, по друге, методологічно правильним було б спробувати визначити приватне право, виходячи з поняття “право” взагалі. Більшість учених не досліджують це питання. Між тим виділення і розвиток приватного права є засобом здійснення сучасної політики держави, спрямованої, згідно зі ст. 3 Конституції України, на утвердження і забезпечення прав людини.
У період тоталітарного минулого панувала класова ідеологія, за якої приватні відносини реалізувалися під найжорсткішим контролем держави. При цьому дозволялося вкрай обмежене коло приватноправових угод. Ці угоди мали не двосторонню конструкцію “приватна (юридична) особа — приватна (юридична) особа”, а тристоронню — “приватна (юридична) особа — держава (надання дозволу) — приватна (юридична) особа”.
Сучасна офіційна (державна) політика в Україні орієнтується на ліберальну (лат. liberalis — вільний) ідеологію, побудовану на принципах парламентаризму, вільного підприємництва, демократичних свобод, проголошенні як соціальної цінності приватних прав і приватного життя людини, забезпеченні невтручання держави у приватне життя [128; 147; 151; 159].
У згаданій статті О. Крупчана [91] на підставі аналізу Конституції України показано, що держава повинна служити населенню, а державні інтереси — бути підпорядковані правам і свободам людини, приватним правам. Головними суспільними цінностями в сучасній українській державі мають стати загальнолюдські цінності. Згідно зі ст. 18 Конституції зовнішньополітична діяльність здійснюється за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Ця та інші статті разом з визнанням і захистом на рівні Конституції права на приватну власність створюють конституційно-правове поле для розвитку приватного права. Крім того, виокремлення приватного права є необхідною умовою в контексті інтеграції України у міжнародно-правове поле.
Проблема розмежування приватного і публічного права також має філософські, теоретичні, методологічні та методичні аспекти. Необхідність утвердження приватного права випливає із положень Конституції України, яка визначає, “що” потрібно робити в галузі прав і сво-10
:
: