| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ДЕЯКІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ ПРИВАТНОГО ПРАВА
1.1. ПРИВАТНЕ ПРАВО ЯК СТАЛИЙ ТЕРМІН У ПРАВОЗНАВСТВІ
Визнання існування разом з публічним правом приватного (тобто права людини) сягає часів Давнього Риму. Вважається, що саме римський юрист Ульпіан започаткував цей розподіл права. Згідно з Ульпіаном, публічне право стосується стану Римської держави, а приватне право — користі окремих осіб. Приватне право складається з трьох частин: природного права (jus naturale), права народів (jus gentium) і цивільного права (jus civile).
Якщо публічне право опосередковує ставлення держави до особи і виражає інтереси суспільства в цілому, то приватне право захищає інтереси окремої особи. Такий розподіл права вважали зразковим багато століть тому. Поділ права на публічне і приватне був очевидним для більшості юристів романо-германської школи. Е. Дюркгейм називав його “найпоширенішою класифікацією” [50]. У Міжнародній енциклопедії порівняльного права зазначено, що поділ норм права на пуб-лічне та приватне є найважливішою класифікацією норм у рома-но-германському праві, що виділяє приватне право серед інших правових сімей [244]. Водночас за цією очевидністю криється одне з найскладніших завдань у галузі права. Протягом всієї історії роз-7
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
 |
:
: