|
|
охорону праці, її оплату не нижче від встановленого державою мінім&тьного рівня, надати соціальні гарантії, в тому числі соціальне і медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
Правом найму наділені не лише підприємці, а й особи — юридичні і фізичні, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Для виконання основних завдань і функцій наймати працівників можуть, наприклад, вищі заклади освіти (Положення про вищий заклад освіти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 05.09.1996 p., релігійні організації (Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 p.), громадські об'єднання (Закон України «Про об'єднання громадян» від 16.06.1992 p.), адвокати (Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 p.), приватні нотаріуси (Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 p.).
Суб'єктами правовідносин, що мають право наймати працівників, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ними виступають, наприклад, відповідні міністерства, відомства, державні комітети, державні адміністрації, виконавчі структури місцевих рад. Усі вони також є юридичними особами.
5. Для визначення сторони колективного договору існує потреба в закріпленні у КЗпП України єдиного поняття цього суб'єкта соціально-трудових відносин та критеріїв його правосуб'єктності.
У законах і підзаконних нормативно-правових актах України, прийнятих в останні роки, для характеристики сторони, яка наймає працівників, все частіше використовується поняття роботодавець. Тому коментована стаття потребує узгодження в частині визнання стороною колективного договору роботодавця.
У науковій літературі та законодавстві України виділяються декілька основних ознак правового статусу роботодавця. До них відносять: право суб'єкта приймати і звільняти працівників, майнову самостійність з метою виплати працівникам винагороди за виконану роботу в розмірі не нижче від встановленого державою мінімального рівня та здатність особи забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Майнова спроможність роботодавця у колективно-договірному регулюванні спрямована на розширене відтворення робочої сили. Роботодавець повинен не тільки компенсувати прямі затрати на її відтворення,
|
а й сплачувати збори на обов'язкове державне соціальне страхування, забезпечувати ряд пільг матеріального характеру, в тому числі ті, що будуть встановлені у колективному договорі. До того ж виконання значної частини його зобов'язань за колективним договором пов'язано з матеріальними затратами.
6. Стаття 11 КЗпП України окреслює сферу укладення колективного договору, тому фактично стороною колективного договору є роботодавці — юридичні особи. Проте вони безпосередньо не набувають прав і обов'язків у трудових правовідносинах, а реалізують свою правосуб'єктність через органи, які представляють їх інтереси. Представляти інтереси роботодавців — юридичних осіб можуть і колегіальні органи (наприклад, правління, дирекція), і посадові особи (наприклад, директор, голова, начальник, ректор).
Повноваження цих органів щодо представництва роботодавця у колективно-договірному регулюванні, як правило, встановлюються у статутах (положеннях) підприємств, установ, організацій. Ці повноваження можуть бути закріплені і в контракті, що укладається з керівником підприємства, установи, організації. Наприклад, міністерство або інший підпорядкований Кабінету Міністрів України центральний орган державної виконавчої влади, організація, на яку покладено функції з управління майном, що перебуває в державній власності, може делегувати керівнику повноваження щодо проведення колективних переговорів і укладення колективного договору, зазначивши про це у контракті (п. 14 Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній формі власності, затвердженої постановою Кабінет Міністрів України № 597 від 02.08.1995 p.). Якщо ж згадані акти не вказують, які органи є представниками роботодавця в колективно-договірному регулюванні, то таким повноважним представником повинен бути той орган, який реалізує трудову правосуб'єктність роботодавця. У більшості випадків це керівник юридичної особи, оскільки саме він укладає трудові договори та звільняє працівників. Кореспондоване керівнику право прийняття та звільнення працівників у жодному разі не змінює його статусу представника інтересів роботодавця — сторони колективного договору.
7. Наймані працівники беруть участь у колективно-договірному регулюванні через своїх представників. Цими представни-
З ,15
|
|
:
: