На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. — Харків: Консум, 2003.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 42 - 43
 
42
Глава I
Загальні положення
43
пристосовуючи їх для реалізації своїх інтересів та задоволення потреб.
Для того щоб здійснювалась локальна нормотворчість, необ­хідно, по-перше, щоб норми були прийняті у порядку, визначе­ному централізованим регулюванням. По-друге, локальна нор­мотворчість можлива за наявності загальної норми, що надає певним суб'єктам право займатися нормотворчістю. Тому лока­льна норма в трудовому праві України — це правило загально­обов'язкової поведінки, що попередньо санкціоноване державою і прийняте у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, діє в його межах.
Основним локальним документом виступає колективний до­говір, що обов'язково підлягає обговоренню і схваленню трудо­вим колективом на загальних зборах або конференції.
До інших важливих локальних правових актів слід віднести правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, про виплату винагороди за підсумками роботи під­приємства за рік тощо.
7. Тлумачення і використання судовими органами законодав­ства про працю дає їм можливість здійснювати судовий нагляд за додержанням чинного законодавства і тим самим сприяти здійс­ненню економічних та соціальних завдань. Досвід діяльності су­дів свідчить про те, що не завжди власник або уповноважений ним орган застосовує норми таким чином, щоб їх наслідком були правильне відображення інтересів суспільства і громадян, захист прав та обов'язків учасників трудових правовідносин.
При розгляді судовими органами трудових спорів накопичу­ється досить цінна судова практика. Вивчення цієї практики та її узагальнення дає вищому судовому органу — Верховному Суду України розробляти роз'яснення щодо застосування законодав­ства, які приймаються у формі постанов пленумів Верховного Суду України. Вони містять тлумачення правових норм, тобто допомогають усвідомити їх зміст, і орієнтують суди на правильне застосування законодавства, роз'ясняють, доводять до розуміння іншими суб'єктами.
Важливе значення для судової практики розгляду трудових спорів мають постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада
1992 p.; постанова № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, орга­нізаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 p.; постанова № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця» від 1 листопада 1996 p.; по­станова № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини» від ЗО травня 1997 p., постанова № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про прак­тику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. та ін.
Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України мають зага­льний характер, розраховані на багаторазове застосування, що характерно саме для джерел права. Але ці роз'яснення не підмі­няють закон, не змінюють його суті, а носять допоміжний хара­ктер. Ігнорування цих роз'яснень може викликати скасування або зміну судового рішення. Це дає підстави зробити висновок, що роз'яснення Пленуму Верховного Суду України мають пра­вову чинність, стають обов'язковими для виконання всіма учас­никами судочинства і є джерелом трудового права. Крім законо­давчих норм, підзаконних локальних актів право включає в себе конкретизуючі юридичні норми — правоположення, що вироб­ляються судовою і адміністративною практикою в процесі тлу­мачення застосування юридичних норм (актів).
Стаття J.         (Стаття 5 виключена на підставі Закону № 871-12
від 20.03.91)
Стаття 5'. Гарантії забезпечення права громадян на працю
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:
—  вільний вибір виду діяльності;
—  безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до по­кликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з ураху­ванням суспільних потреб;
—  надання підприємствами, установами, організаціями від­повідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випуск­никам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

Реклама
 

тИЦ и PR