На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. — Харків: Консум, 2003.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 40 - 41
 
40
Глава І
Загальні положення
41
1.  Кодекс законів про працю Української РСР затверджений Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. Він повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю 1970 р. За роки, шо пройшли після прийняття Кодексу, він доповнений главою Ш-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою XVI-А «Трудовий колектив».
Важливе значення для змісту Кодексу мав Закон України від 20 березня 1991 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодек­су законів про працю УРСР при переході до ринкової економі­ки». Пізніше змінена назва глави XV «Індивідуальні трудові спо­ри» і повністю замінені всі статті цієї глави.
Викликали зміни в Кодексі також закони України «Про колек­тивні договори і угоди» від 1 липня 1993 р.; «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.; «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p.; «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. та ін.
2.  Низку питань правового регулювання праці містять Закони України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.; «Про під­приємства в Україні» від 27 березня 1991 р.; «Про власність» від 7 лютого 1991 р.; «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.; «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.; «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 берез­ня 1991 р.; «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 p.; «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.; «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лю­того 1993 р.; «Про освіту» від 23 березня 1996 р.; «Про професій­но-технічну освіту» від 14 січня 1998 р.; «Про порядок вирішен­ня колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. та інші законодавчі акти.
3.  Поряд із законами трудові відносини регулюються цілою системою правових актів, що мають нормативний характер. Такі акти, як правило, приймаються органами державного управлін­ня. Оскільки вони приймаються для розвитку і виконання чин­ного законодавства, їх прийнято називати підзаконними.
Головна роль у створенні системи підзаконних актів нале­жить Президенту України, який є єдиним суб'єктом державно-правових відносин і на якого покладена функція забезпечення конституційності, законності дій інших суб'єктів права.
Президенту України надані повноваження підписувати зако­ни, що приймаються Верховною Радою України. Йому належить також право одноособово приймати укази і розпорядження, які мають нормативний характер і є підзаконними актами.
4.  Вищим органом державної виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів — Уряд України, який на підставі Конституції та законів України, постанов Верховної Ради, указів і розпоряд­жень Президента України наділений правом видавати в межах своїх повноважень постанови та розпорядження. Ці постанови та розпорядження підлягають виконанню на всій території України.
5.  Міністри, керівники інших контрольних органів державної виконавчої влади в межах своєї компетенції можуть видавати нормативно-правові акти, які підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції України. Наприклад, Міністерству фінансів України на­дано право на основі і для виконання чинного законодавства видавати накази, організовувати та контролювати їх виконання. У разі необхідності міністерство разом з іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядуванні видає спільні акти, які є обов'язковими для виконання.
Аналогічні повноваження закріплені в положеннях про Міні­стерство економіки, Міністерство охорони здоров'я та інші міні­стерства України, положеннях про державні комітети.
6.  Нормативні акти, що регулюють трудові відносини, відріз­няються від нормативних актів інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце посідають локаль­ні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на під­приємствах, в установах і організаціях власником або уповнова­женим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом.
Завдяки місцевому регулюванню трудових відносин розвива­ються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідно­шення локального і централізованого регулювання є показни­ком демократизму існуючої правової системи суспільства.
Локальна нормотворчість здійснюється безпосередньо учасни­ками трудових відносин, які можуть впливати на зміст цих норм. Це дає можливість працівникам знати обсяг належних їм прав та обов'язків, що визначені локальними нормами, максимально

Реклама
 

тИЦ и PR