На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. — Харків: Консум, 2003.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 32 - 33
 
32
Глава І
Загальні положення
33
ником підприємства чи організацією або особою, що уповнова­жена власником, з одного боку, і трудовим колективом або орга­ном, що його представляє, — з іншого.
Виникають непорозуміння не між окремими працівниками і власником або уповноваженим ним органом, що є індивідуальни­ми трудовими спорами, а між групами трудящих, трудовими ко­лективами підприємства чи навіть кількох підприємств з уповно­важеними на управління органами і навіть державою як власни­ком цих підприємств. Ці спори прийнято називати колективними.
Порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) регулюється Законом України від 3 березня 1998 р. Цей Закон визначає правові і організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення цієї категорії трудових спорів і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання розбіжностей, що виникають між ними.
Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих праців­ників або профспілки одержав від власника або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задо­воленні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з цим, або коли строки розгляду вимог закінчилися, а відповіді від влас­ника не надійшло.
Про виникнення колективного трудового спору орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зо­бов'язаний у триденний строк письмово проінформувати влас­ника або уповноважений ним орган, місцеві органи виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцем знаходження підприємства та Національну службу посередництва і примирення.
Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колектив­ного договору, угоди або окремих їх положень, здійснюється при­мирною комісією. Рішення примирної комісії оформляється про­токолом, воно має для сторін обов'язкову чинність і виконується в порядку і строки, що встановлені цим рішенням.
У разі неприйняття примирною комісією рішення, а також при конфліктах з питань виконання колективного договору, уго-
ди або окремих їх положень, невиконання вимог законодавства про працю, розгляд колективного трудового спору здійснюється трудовим арбітражем. Жодна із сторін колективного трудового спору не може ухилитися від участі в примирній процедурі. Сто­рони трудового спору, примирна комісія і трудовий арбітраж зо­бов'язані використати для врегулювання спору всі можливості, не заборонені законодавством.
З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобі­гання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозу­вання і сприяння своєчасному їх вирішенню Президент України Указом від 17 листопада 1998 р. створив Національну службу посередництва і примирення. Вона є постійно діючим органом для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (кон­фліктів), її рішення мають рекомендаційний характер.
Коли примирні процедури не привели до вирішення колек­тивного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою влас­ника або уповноваженого ним органу чи представника задоволь­нити вимоги найманих працівників, як крайній засіб вирішення колективного трудового спору може бути застосований страйк. Умови і порядок проведення страйку повинні відповідати вимо­гам Закону України «Про порядок вирішення колективних тру­дових спорів (конфліктів)». Він повинен проводитися з ураху­ванням необхідності забезпечення національної безпеки, охоро­ни здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страй­ку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.
10. Кожний член суспільства включається в процес виробниц­тва як працівник, створюючи з іншими працівниками трудовий колектив. При суспільній власності на засоби виробництва тру­дящі самі управляють цими засобами. Саме на основі існування суспільної власності у трудящих виникають спільність інтересів у найбільш ефективному веденні господарства, почуття госпо­дарської турботи за спільну справу.
Загальні принципи управління підприємством відповідно до статті 14 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприєм­ства в Україні» здійснюються на підставі поєднання прав влас­ника по хазяйському використанню свого майна і принципів са­моврядування з боку трудового колективу. 1

Реклама
 

тИЦ и PR