|
|
ушкодження) - шість років і остаточне покарання за сукупністю злочинів призначить позбавлення волі на строк вісім років, то в цьому випадку остаточне покарання буде визначене шляхом повного складання призначених за кожний злочин покарань. Тут суд виходив, призначаючи покарання за сукупністю двох злочинів, з максимальної його межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 121 КК. Крім загального правила про визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, законом передбачене окреме положення про призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів щодо умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, що входить до сукупності. Так, у ч. 2 ст. 70 КК говориться: "... якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кодексу". Проілюструємо це прикладом. Якщо у вищезгаданій справі за ч. 1 ст. 185 (крадіжка) суд призначить покарання два роки позбавлення волі, а за ч. 1 ст. 121 (умисне тяжке тілесне ушкодження) - вісім років позбавлення волі і дійде висновку про необхідність повного складання покарань, то, мотивуючи, що тяжке тілесне ушкодження за класифікацією є тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання - позбавлення волі строком на десять років. В цьому випадку суд вийшов за межі санкції ч. 1 ст. 121 КК, але не вийшов за межі максимального покарання, встановленого для такого його виду, як позбавлення волі, яким, за ч. 2 ст. 63 КК, є п'ятнадцять років. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 2 ст. 70 КК).
Згідно ч. З ст. 70 КК, до основного покарання, призначеного судом за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Розуміється, що додаткові покарання у всіх випадках виконуються самостійно; за зазначеними правилами (частини 1-3 ст. 70 КК) призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 КК (ч. 4 ст. 70 КК). Коли відбувається складання різноманітних основних покарань за сукупністю злочинів, суд повинен керуватися вимогами ст. 72 КК. Наприклад, якщо суд за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка) призначить покарання у виді виправних робіт строком на два
|
роки, а за ч. 1 ст. 121 КК (тяжкі тілесні ушкодження) - позбавлення волі строком на шість років і дійде висновку про необхідність повного складання призначених покарань, то, виходячи з визначеного в законі співвідношення (ч. 1 ст. 72 КК) - "одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт" (24:3 = 8), - призначить остаточне покарання за сукупністю цих двох злочинів у виді позбавлення волі строком на шість років і вісім місяців.
ПИТАННЯ 76. Призначення покарання за сукупністю вироків
Сукупність вироків, згідно зі ст. 71 КК, має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин. Таким чином, при сукупності вироків:
а) постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання;
б) це покарання ще повністю не відбуте засудженим;
в) вчинено новий злочин уже після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання.
Така ситуація свідчить про підвищену небезпечність винної особи. Тому за інших рівних умов сукупність вироків становить більшу суспільну небезпечність, ніж сукупність злочинів. Відповідно до ч. 5 ст. 71 КК: "якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком".
Конкретизуючи ці положення, ч. 2 ст. 71 КК встановлює межі остаточного покарання за сукупністю вироків. У ній значиться: "При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадках, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років".
Таким чином, згідно ч. 2 ст. 71 КК, при сукупності вироків суд при призначенні покарання дотримується таких правил:
1) насамперед, призначається покарання за знову вчинений злочин;
2) до нього суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;
|
|
:
: