ПИТАННЯ 74. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом
Призначаючи покарання, суд, аналізуючи матеріали справи, дотримується принципу індивідуалізації покарання. Однак, в житті зустрічаються різноманітні життєві ситуації, різні обставини, що пом'якшують покарання. Виняткові обставини конкретної справи можуть привести суд до висновку, що навіть покарання, яке дорівнює мінімуму санкції статті КК, або найбільш м'яке покарання при альтернативній санкції надто суворим, різко не відповідає обставинам справи та тій меті, яка визначена ст. 50 КК. У зв'язку з цим, законодавець в ч. 1 ст. 69 КК встановлює: "За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу".
Пом'якшуючими обставинами для застосування судом згаданої статті можуть вважатися: вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання та збігу тяжких особистих або сімейних обставин; вчинення тяжкого злочину вперше і добровільне відшкодування завданої шкоди; з'явлення зі зізнанням тощо.
Як зазначено вище, суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для цього виду покарання в Загальній частині КК. Наприклад, суд розглядає справу про умисне тяжке тілесне ушкодження, яке, за ч. 1 ст. 121 КК, карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років. У цьому випадку нижчою межею покарання за такий злочин є п'ять років позбавлення волі. Якщо суд на підставі вищезазначених обставин дійде висновку про можливість призначити винному покарання у виді позбавлення волі, то він може призначити цей вид покарання, але не нижче одного року (найнижча межа покарання у виді позбавлення волі, що встановлена в ч. 2 ст. 63 КК).
Перехід до іншого, більш м'якого виду покарання, ніж передбачене в санкції статті, за якою кваліфіковано дії винної особи, зустрічається в судовій практиці частіше, ніж призначення покарання, нижче від найнижчої межі, оскільки більшість санкцій в КК містить вказівки лише на вищу межу покарання (тобто, за правилом -"до такого строку"). При переході до іншого виду покарання суд призначає покарання, не зазначене в санкції, але більш
м'яке за своїм видом, виходячи з порівняльної суворості покарань, зазначених у переліку ст. 51 КК. Виходячи з цього переліку, від позбавлення волі можна перейти до виправних робіт, а від них -до штрафу.
Рішення суду у вироку про застосування ст. 69 КК повинне бути обов'язково мотивоване. Мотиви повинні бути викладені в описовій частині вироку. У резолютивній же його частині зазначається остаточна міра покарання з посиланням на те, що вона застосовується в порядку ст. 69 КК.
Згідно ч. 2 ст. 69 КК, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове.
ПИТАННЯ 75. Призначення покарання за сукупністю злочинів
Якуже відомо, при сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними частинами статті Особливої частини КК, за кожен з яких її не було засуджено. Стаття 70 КК розрізняє дві ситуації, за яких призначається покарання за сукупністю злочинів:
1)за два чи більше злочини, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком, і в цьому ж вироку їй призначається остаточне покарання (ч. 1 ст. 70 КК);
2)якщо після винесення вироку в справі про один чи кілька злочинів буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до винесення даного вироку. В ч. 1 ст. 70 КК говориться, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Наведемо приклади: припустимо, що особу було визнано судом винною у вчиненні двох злочинів: за ч. 1 ст. 185 КК (крадіжка чужого майна, яка карається штрафом до 50-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років), або позбавленням волі на строк до трьох років, та зач. 1 ст. 121 КК-умисному тяжкому тілесному ушкодженні, яке карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років. В цій ситуації суд за крадіжку призначив покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, а за тяжкі тілесні ушкодження - вісім років. На підставі ч. 2 ст. 70 КК суд визначив остаточну міру покарання -позбавлення волі на строк вісім років. Тут остаточне покарання було призначене шляхом поглинання менш суворого покарання (три роки) більш суворим - вісім років. Якщо в цьому ж випадку за перший злочин (крадіжку) суд призначить покарання позбавлення волі строком на два роки, а за другий злочин (тяжкі тілесні
:
: