Якщо винний засуджується за сукупністю злочинів, за один з яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, за інший -тримання в дисциплінарному батальйоні, чи за обидва - позбавлення волі, суд застосовує тримання в дисциплінарному батальйоні лише після того, як буде визначене покарання за правилами ст. 70 КК, маючи на увазі, що при складанні різних видів нових покарань необхідно виходити з положення: одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання у дисциплінарному батальйоні. Слід пам'ятати, що згідно ч. 2 ст. 62 КК, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, замість позбавлення волі, не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
Позбавлення волі покладає на засудженого значні обмеження, що істотно змінює його правовий статус. Він позбавляється права вільно пересуватися, вільно розпоряджатися своїм часом та майном, позбавляється соціальних зв'язків, сімейних стосунків, змушений переносити фізичні та психологічні навантаження і великий моральний тягар тощо.
ПИТАННЯ 68. Довічне позбавлення волі
Довічне позбавлення волі є основним і найтяжчим видом покарання. Воно прийшло на зміну смертній карі, яка була передбачена ст. 24 Кримінального кодексу 1960 року як виняткова міра покарання за особливо тяжкі злочини (розстріл). Конституційний Суд України 29 грудня 1999 р. прийняв рішення за поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24,58, 59, 60, 93. 190 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання: "1. Положення статті 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнати такими, що не відповідають Конституції України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього
рішення".
Отже, з 29 грудня 1999 року ст. 24 Загальної частини КК України 1960 р. та положення статей Особливої частини Кодексу, які передбачали смертну кару як вид покарання, втратили чинність. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 p., Законом України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 р. було: 1) виключено з КК України 1960 р. ст. 24, що передбачала смертну кару як вид покарання; 2) запроваджено новий вид покарання - довічне позбавлення волі; 3) доповнено КК України 1960 р. ст. 252 щодо встановлення і застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Згідно ст. 64 КК, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Цей вид покарання передбачений в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло особливо тяжких злочинів. Це, зокрема, такі: посягання на життя державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 112 КК); умисне вбивство за обставин, які обтяжують покарання (ч. 2 ст. 115 КК); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або
ПИТАННЯ 67. Позбавлення волі на певний строк
Цей вид покарання є одним із основних і найбільш суворих. Згідно ч. 1 ст. 63 КК, покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 63 КК). Особам, які вчинили злочин у віці до 18 років, позбавлення волі не може бути призначене на строк більше десяти років, а за вчинення особливо тяжкого злочину (наприклад, умисне вбивство) - на строк не більше п'ятнадцяти років (п. 5 ч. З ст. 102 КК).
Позбавлення волі призначається лише тоді, коли такий вид покарання передбачений санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу. При цьому, суд не має права перевищити межі строку позбавлення волі, передбачені санкцією відповідної статті. Виняток становлять правила . призначення покарання за сукупністю вироків (ч. 2 ст. 71 КК). За цими правилами, при складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання за сукупністю вироків не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадках, коли хоча б один із злочинів є особливо тяжким, - не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в ізоляції від суспільства і тримаються під охороною та постійним наглядом у кримінально-виконавчих установах відповідного режиму (тюрми і колонії). Порядок, умови та режим відбування покарання у виді позбавлення волі в тій чи іншій установі регламентується Кримінально-виконавчим кодексом. Вид режиму установи встановлюється Державним департаментом України з питань виконання покарань згідно статей 14, 15, 16, 17, 18 Виправно-трудового кодексу України (за Кодексом 1960 року вид виправно-трудової установи визначав суд).
:
: