|
|
злочин, це спокута злочинця перед суспільством, державою, окремими громадянами, це, так би мовити, його розплата за злочин своїми особистими благами та правами. Як говориться в ч. 2 ст. 50 КК, - кара є не лише метою покарання, а й засобом виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Кара завдає злочинцеві певних суворих як психологічних, так і духовних страждань, особливо при засудженні його до тривалого або довічного позбавлення волі.
Мета виправлення засуджених передбачає досягнення певних змін в їх поведінці: повага до закону, сумлінне ставлення до праці, зразкова поведінка тощо. З цією метою кримінально-виконавчими органами держави використовується комплекс різних заходів впливу, таких, як - режим в місцях позбавлення волі, суспільно-корисна праця, загальноосвітнє та професійне навчання, заходи заохочення та стягнення тощо. Головним у процесі виправлення засуджених є виключення у кожного з них зі своїх вчинків суспільно небезпечних діянь та свідома відмова від їх вчинення.
Як говориться в ч. З ст. 50 КК, покарання не має на меті завдати фізичні страждання або принизити людську гідність. Це відповідає вимогам ст. З Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних прав» від 4 листопада 1950 р. Наш кримінальний закон не допускає жорстоких, болісних та тілесних покарань, не переслідує мети помсти або спричинення фізичних страждань засудженій особі. Цей високий гуманний принцип випливає з ч. 2 ст. 28 Конституції України, згідно якого "ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню та покаранню".
Метою покарання є також запобігання вчиненню злочинів. Це запобігання здійснюється державою в особі її органів, тобто, погрозою покарання за вчинений злочин та шляхом виконання цього покарання.
У теорії кримінального права запобігання вчиненню злочину називають превенцією. Є два види превенції: загальна і спеціальна. Загальна полягає в тому, що вона впливає на все суспільство, загрожує його членам покаранням за вчинений злочин. Цей вплив грунтується не тільки на одній суворості кари за вчинений злочин, а, головне - на принципі невідворотності і неминучості покарання, тобто осуду судом від імені держави як самого злочину, так і кожного, хто його вчинив.
Спеціальна превенція - це запобігання можливості вчинення засудженим нового злочину. Це досягається створенням для засуджених відповідних умов, які виключають або значно обмежують вчинення нових злочинів.
Слід зазначити, що успіх запобіганню вчинення злочинів залежить, перш за все, від поваги громади до закону, їх правосвідомості, від умов їхнього соціального життя.
|
ПИТАННЯ 56. Система кримінальних покарань та її значення
Під системою покарань розуміється встановлений Кримінальним кодексом України 2001 року обов'язковий для суду вичерпний перелік видів покарань, розміщених у певному порядку-залежно від ступеня їх тяжкості (суворості).
Стаття 51 КК визначає систему покарань та перераховує види покарань, які можуть застосовуватися судом до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину. У раніше діючому КК України 1960 р. було покладено критерій порівняльної тяжкості за принципом від більш суворих до менш суворих видів покарань. Більш гуманний принцип (від найменш суворого до найбільш суворого виду покарання) має система Кримінального кодексу України 2001 р.
Діюча в Україні система покарань характеризується такими ознаками:
а) лише кримінальний закон встановлює види покарань, які утворюють певну систему. Перелік покарань є вичерпним і лише ним має керуватися суд при призначенні покарання;
б) допускається в деяких випадках перехід (заміна) від одного виду покарання до іншого, більш м'якого виду покарання (ст. 69 КК);
в) передбачається певне співвідношення видів покарань між собою: одні можуть застосовуватися лише самостійно, інші-лише як додаткові, а окремі - виступати в якості як основних, так і додаткових.
Всі види покарань (їх 12 видів) поділяються на три групи:
1) основні покарання;
2) додаткові покарання;
3) покарання, що можуть призначатися як основні, так і додаткові. Основні покарання - це такі, які можуть застосовуватися лише
самостійно і не можуть бути приєднані до інших покарань (винятком є складання різних покарань за ст. 72 КК).
Згідно ч. 1 ст. 52 КК, до основних покарань належать: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі, довічне позбавлення волі (всього 8 видів).
Додатковими покараннями є такі, які можуть застосовуватися разом з основними.
У відповідності з ч. 2 ст. 52 КК, додатковими покараннями визнаються: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Слід виділити, що позбавлення військового,
|
|
:
: