На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Кримінальне право України. Загальна частина: Посібник для підготовки до іспитів. - K.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. - Вид. 2-е, стереотип.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 60 - 61
 
позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначене і заміняється позбавленням волі на певний строк (ч. 4 ст. 49 КК).
Як бачимо, відповідно до ч. 2 ст. 63 КК, у такому разі суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк не більше, як п'ятнадцять років.
Частина п'ята ст. 49 КК встановлює, що давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК.
У разі вчинення таких злочинів, що мають виключний характер і виключну ступінь суспільної небезпеки не тільки для інтересів України, але також і для миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, особи, що вчинили їх, підлягають кримінальній відповідальності незалежно від часу, що сплинув з моменту його вчинення, з можливим призначенням покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
До таких злочинів кримінальний закон відніс:
1) планування, підготовку, розв'язання та ведення агресивної війни (ст. 437 КК);
2) порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК);
3) застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК);
4) геноцид (ч. 1 ст. 442 КК).
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності здійснюється судом.
ПИТАННЯ 55. Поняття покарання за чинним кримінальним законодавством та його мета
У боротьбі зі злочинністю держава передбачає комплекс відповідних заходів соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та виховного характеру. Серед цих заходів відповідне місце посідає покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу зумовлене тим, що: а) покарання є заходом кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи; б) воно є основною формою кримінальної відповідальності особи; в) за своїм змістом покарання має бути найбільш суворою формою кримінальної відповідальності особи.
Згідно ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, "що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом позбавленні та обмеженні прав і свобод засудженого".
Як окремий захід кримінально-правового впливу, покарання має певні специфічні ознаки:
1.  Покарання завжди є примусовим заходом з боку держави. Це осуд винного і його діянь судом від імені держави. З моменту набрання вироком законної сили, засуджений зобов'язаний перетерпіти позбавлення певних прав і свобод, тобто, понести кару.
2. Конкретні види покарань передбачені тільки кримінальним законом (ст. 51 КК). їх перелік остаточний і розширеному тлумаченню не підлягає.
3. Покарання призначаються тільки судом в обвинувальному вироку від імені держави. Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
4. Покарання може бути призначене лише за вчинення того діяння (бездіяльності), яке визначене кримінальним законом як злочин (ч.1 ст.11 КК).
5 Покарання призначається лише особі, вина якої доведена у вчиненні злочину. Частина 1 ст. 62 Конституції України стверджує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.
6. Покарання має особистий характер. Воно може бути призначене тільки фізичній особі, яка вчинила злочин. Його не можна перекласти на батьків або близьких родичів злочинця.
7. Покарання тягне особливий кримінально-правовий стан особи -судимість. Ця ознака визнається з дня набрання чинності обвинувального вироку і до погашення або зняття судимості.
Судимість особи має деякі негативні наслідки для неї після відбуття покарання.
Мета покарання. Під метою покарання слід розуміти той кінцевий результат, до якого прагне держава, застосовуючи певний вид покарання до особи, яка вчинила злочин.
Цю мету визначив законодавець у ч. 2 ст. 50 КК. Такою метою визнається: 1) кара за вчинений злочин; 2) виправлення засуджених; 3) запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Ці види мети покарання тісно пов'язані між собою. Визначені Кримінальним кодексом цілі покарання теорією кримінального права в основному підтримуються. Відповідні теоретичні положення зводяться до більш глибокого розкриття соціального змісту кожної з цілей покарання, докладної їх регламентації. Водночас, щодо окремих цілей покарання мають місце розбіжності у підходах окремих вчених, висловлюються різні точки зору.
Кара за злочин - це примусовий захід з боку держави стосовно особи, що вчинила злочин, до покори (до поваги закону) за вчинений
60
61

Реклама
 

тИЦ и PR