|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2) передбачав суспільно небезпечні наслідки свого діяння і бажав їх настання (прямий умисел). Або не бажав, але свідомо припускав настання таких наслідків (непрямий умисел).
Отже, при прямому умислі особа, наприклад, свідомо робить постріл в іншу людину, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи суспільно небезпечні його наслідки (смерть іншої людини).
Приклад непрямого умислу: двірник, який попередньо не огородив тротуар, скидає з даху гострі брили криги, а на зауваження відповідає: "Нехай не ходять". Якщо кригою комусь буде заподіяне якесь ушкодження, двірник підлягає кримінальній відповідальності за відповідний злочин, що був скоєний з непрямим умислом.
При непрямому умислі відповідальність визначається за наслідок, що фактично настав.
Готування до злочину та замах на злочин передбачають наявність лише прямого умислу і не можуть бути вчинені з непрямим умислом.
|
|
|
|
Поняття вини КК містить у статті 23: "Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності".
Введення до КК поняття вини означає, що діяння може визнаватися злочином лише за наявності кримінально-правової вини, а особа може визнаватися винною у скоєнні злочину, нести кримінальну відповідальність лише за наявності у неї певного психічного ставлення до вчинюваного діяння та його наслідків.
Вина має дві форми - умисел та необережність. Ці форми поділяються на види.
Так, умисел може бути або прямим, або непрямим (ст. 24 КК), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість (ст. 25 КК),
Адекватне встановлення форми вини, з якою суб'єкт вчинив злочин, має важливе значення для його відповідної кримінально-правової кваліфікації, а також для вирішення деяких інших питань.
Наприклад, у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за замах на той чи інший злочин треба встановлювати не тільки форму, але й вид вини, оскільки замах передбачає вину лише у виді прямого умислу (ст. 15 КК).
Форма і вид вини мають суттєве значення і при призначенні покарання.
|
|
|
|
ПИТАННЯ ЗО. Необережність та її види
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість (ч. 1 ст. 25 КК).
Самовпевненість має місце, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК). Суб'єкт у таких випадках частіше за все розраховує на те, що ці наслідки не настануть, що він їх відверне, розраховуючи на діяльність інших осіб, на збіг обставин; власний досвід; вміння, навички тощо.
Частіше за все злочинна самовпевненість має місце при дорожньо-транспортних пригодах.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. З ст. 25 КК).
При необережності у формі самовпевненості, як і при необережності у формі недбалості, суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, але при злочинній самовпевненості він передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а при злочинній недбалості у особи відсутнє передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків діяння, хоча особа повинна була і могла передбачити.
Злочинна недбалість може мати місце, наприклад, при розголошенні державної таємниці, коли суб'єкт злочину, всупереч існуючих правил, веде розмову цілком таємного характеру у кав'ярні, метро та ін.
|
|
|
|
ПИТАННЯ 29. Умисел і його види
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КК, умисел поділяється на прямий і непрямий.
Частина друга ст. 24 КК визначає, що прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Третя частина цієї статті непрямий умисел визначає так: "Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання".
Отже, умисний злочин передбачає, що суб'єкт, який його скоїв:
1) усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності);
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
:
: