Для вираження нового вчення в символах-знаках були створені образні аналоги: око, агнець, голуб. У давньому світі голуб означав невинність та покірність, тому його вважали символом Христа і зішестя на нього Святого Духу. У живописі, мозаїках, рельєфах зображення голуба вказує на апостолів, членів християнських общин, а також на звільнену від оков тіла ("клітки") людську душу.
Згідно з твердженням отців церкви, що "Бог промовляє багатомовно та багатозначно", створювалася символіка "реальна" і "умоглядна" f абстрактна. До останньої належить символіка світла, яка набула в християнстві особливого естетичного значення.
Історична традиція світла, що сходить від солярного Бoжeqтвa, сягає найглибших шарів східної й античної міфології.
Іудейсько-елліністичний філософ Філон Александрійський (бл. 21 р. до н.е. — 41 р, н.е.), якого називали "батьком християнства", зазначив: Бог — це першооснова, що "несе світло", або "духовне Сонце", втілення абсолютного добра, знання, краси. Світле начало в античній культурі пов'язане з образом сонцесяйного Аполлона, носія знання й розуму. Пізньоантична традиція, з її спрямованістю до містики, трансформувала цей антропоморфний символ, вилучила з нього образ боголюдини та перетворила в містичний символ божественно-прекрасного. Неоплатонізм утвердив розуміння краси як світла сонця, зірниці, блиск золота.
За традицією неоплатонізму, Августин розглядає красу як світло. Світлоносність краси, спорідненість світла з душею віруючої людини постає невід'ємною рисою християнського вчення. Краса-світло втілюється у середньовічних церковних мозаїках, вітражах, окладах ікон тощо. Але на відміну від Платона та засновника неоплатонізму Плотіна (204 —270 pp.), котрі вищою красою визнавали ідею, Августин вищою красою визнавав Бога. Так склалася відома августинівська традиція, за якою земна краса — це лише відблиск Божественної.
Августин остаточно утвердив у християнстві неоплатонівську ідею гріховності тілесного буття людини. Створена ним система поглядів надовго визначила політику Католицької церкви у галузі культури. Августин став незаперечним авторитетом у теології та філософії Середньовіччя майже до появи Фоми Аквінського.
Християнський мислитель кінця V—початку VI ст. Псевдо-Діо-нісій Ареопагіт поєднав неоплатонівський символізм із соціальною проблематикою. На відміну від містичного історизму Августина (церква — "град Божий"), в Ареопагіта церква — ідеальна людська спільнота. Це передусім світова ієрархія людей, які безпосередньо продовжують ієрархію ангелів, відображення позаземного чистого світла у чистих дзеркалах, що передають промінь один одному. Обґрунтована Ареопагітом система естетичного
:
: