На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. — Львів: Світ, 2005.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 168 - 169
 
кресленим аристократизмом при зображенні персонажів, поєднан­ня земної і небесної влади (образ фрескового портрета Христа Пантократора в монастирі Дафні), урочистість і піднесеність зо­браження. Все це мало великий вплив і на романський живопис Заходу, і на живопис християнського Сходу. Візантійські майстри прикрашали собор св.Марка у Венеції, собор у Чефалу (Сіцілія), брали участь у будівництві та внутрішньому оформленні храмів і монастирів у Сербії та Київській Русі (Софія Київська, Володи-мирський собор).
Розвиток візантійської культури в XI —XII ст. засвідчив, що вона залишалась традиційно середньовічною. Однак у духовному житті, незважаючи на міцні канонічні традиції, прокладали собі шлях передренесансні явища.
Вони, з одного боку, виявлялися не лише у відродженні інте­ресу до античності, а й у появі раціоналізму та вільнодумства, посиленні боротьби демократичної й аристократичної, тенденцій. З іншого боку, монополія у розвитку візантійської культури до кінця її існування належала духовенству. З цього часу правосла­в'я стало визначальним фактором згуртування візантійської сере­дньовічної народності, Православна Церква — головним но­сієм культури Візантії, а монастирі — центрами освіченості.
4. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей період посилюється культурна взаємодія гре­цької та західноєвропейської цивілізацій. Католицька Церква до­клала багато зусиль для поширення серед греків латинської куль­тури і католицького віровчення. Православну патріархію у.Кон­стантинополі замінила католицька. Одночасно була зроблена спроба заснувати там католицький університет.
Центром поширення католицизму в Латинській імперії став монастир св.Домініка у Константинополі, де чернець Бартоло­мей написав полемічний трактат "Проти помилок греків". При дворах латинських імператорів, князів і баронів укорінювалися західні звичаї та розваги, проводилися турніри лицарів, теат­ральні вистави. Помітним явищем у культурі Латинської імпе-. рії стала пісенна творчість трубадурів. Одночасно й візантійсь­ка культура впливала на освічених людей, які прибували зі Заходу. Під її впливом католицький архієпископ Корінфу Гі-йом де Мербеке переклав латиною окремі праці Аристотеля, г Гіппократа, Архімеда і Прокла, що згодом сприяло формуван­ню філософських поглядів видатного католицького теолога Фоми Аквінського.
Спроби введення католицького віросповідання в Латинській імперії зумовили опір православного духовенства і широких верств населення, серед якого зміцнювалися ідеї еллінського патріотиз­му. Водночас взаємний вплив західної та візантійської культур підготував ґрунт для подальшого їх зближення в пізній Візантії епохи Палеологів.                             
Завоювання Константинополя хрестоносцями прискорило роз­пад Візантійської імперії. В її прикордонних областях, які тяжіли' до самостійності, утворились Епірське царство (1204—1337 pp.), Трапезундська (1204-1461 pp.) та НЇкейська (1204-1261 pp.) імперії. В 1261 р. нікейському імператору Михаїлу VIII Палеологу вдалося відвоювати у хрестоносців Констащинополь і відновити Візантійську імперію, але вона мало нагадувала Візантію до ла­тинського завоювання. До її складу входила лише незначна час­тина Балкан. Була втрачена майже вся Мала Азія, де змінцюва-лась Османська держава. Занепадали візантійські міста, багато з них знову перетворилися на фортеці.
Великі зміни відбулися також у культурі візантійського суспіль­ства. Події IV хрестового походу поклали кінець культурному пануванню Константинополя. Нікея відтіснила його з провідних позицій у культурному житті. В ній сконцентрувалася константи­нопольська знать, котра втекла із завойованої хрестоносцями столиці Візантії й перетворила Нікею в своєрідний "Констан­тинополь у вигнанні". Цим була забезпечена спадкоємність візан­тійської культури, яка продовжувалась у Нікеї. Константинополь­ська трагедія дала новий поштовх вивченню античної спадщини .у зв'язку з прагненням знайти пояснення тому, що сталося в історії Візантії. Ось чому саме в Нікеї зміцніли основи "енциклопедиз­му", який став згодом характерним для візантійської культурної еліти XIII —XIV ст. і перетворив її представників на непереверше-них знатоків античної спадщини.
За таких умов наприкінці XIII — початку XIV ст. зароджується "візантійський передгуманізм", його представники з духовної елі­ти не зуміли створити нічого нового, окрім засвоєння античної спадщини. Авторитет останньої поєднався з авторитетом христи­янського богослов'я, і візантійські інтелектуали виявилися здат­ними лише протиставити пануванню схоластичної думки ідеї язичницького політеїзму, а у політичній теорії відтворити тугу за ідеальною формою платонівської держави. Вони були непідгото-вленими й до осмислення наслідків громадянської війни у 40-х роках XIV ст., після якої до влади прийшов Іоанн Кантакузін — ватажок нової феодальної аристократії.
Візантія вийшла з громадянської війни надзвичайно ослабле­ною і розореною. Перемога феодальної аристократії сприяла дальшому занепаду централізованої візантійської державності. За правління Кантакузіна Візантія поділяється на окремі апанажі й
168
169

Реклама
 

тИЦ и PR