відродженої слави Риму, почало сприйматися у суспільній думці як джерело всіх нещасть країни, "царство несправедливості". Країну охопило безладдя, зростав опір місцевої знаті, відокремлювалися цілі області, що лише номінально підкорялися Константинополю. Епоха панування над країною монопольного центру державної влади, економіки та культури закінчилась.
Ізоляцією Константинополя скористалися хрестоносці під час IV хрестового походу 1204 р. Оскільки столиця імперії втратила підтримку провінцій, завойовники без особливих зусиль оволоділи містом. Константинополь був підданий нечуваному грабунку, після чого значна частина культурної спадщини Візантії була знищена. Однак навіть те, що дійшло до наших часів, засвідчує великі надбання культурного життя "класичної" Візантії епохи Комнінів.
Саме на епоху Комнінів (XI —XII ст.) припадає найвищий розквіт візантійської культури. Збагачення духовного життя візантійського суспільства зумовлене розвитком міст, тісним спілкуванням із країнами Заходу та Сходу. В цей час поширюються світські розваги, зокрема ярмаркові видовища і спортивні змагання (кінне поло, шашки, боротьба). Багаті меценати утримували поетів,, музикантів, танцюристів, створювали домашні літературні та "наукові" гуртки. Середньовічне невігластво стало предметом сатиричних виступів письменників, котрі висміювали неосвічених монахів. Певні здобутки мали місце у сфері наукових знань, розширенні, уявлень про Землю і Всесвіт.
Новий етап відродження античної культури на візантійському ґрунті тісно пов'язаний із зародженням раціоналістичних ідей у філософській думці. На основі спільності грецької мови і культурного зв'язку зі світом еллінської античності візантійці-ромеї почали відчувати себе греками. Вони стали більш творчо, ніж у Македонську епоху, осмислювати античну спадщину, здійснювати спроби науково-порівняльного коментування античних текстів. Візантійські юристи, становлячи численні схолії — тлумачення пам'яток права, — фіксували у них своє розуміння античних юридичних норм. У суспільній думці чіткіше простежується інтерес до людської особистості та її внутрішнього світу. Поява перших паростків раціоналізму з його ідеєю незалежності світських знань від релігії зумовлена глибшим зверненням до античності, зокрема відродженням інтересу до античної філософії.
_ Візантійські мислителі XI —XII ст. сприйняли від античних філософів повагу до мудрості. В їхніх дослідженнях причинність явищ природи та суспільства, прагнення поєднати віру з розумом. Відомими виразниками раціоналістичних віянь у XI ст. були Михаїл Пселл, Іоанн Італ та їхні послідовники, які відстоювали самостійну пізнавальну цінність філософії, намагалися прикласти логіку до богослов'я, розглядаючи її як засіб пізнання Бога. Не-
165
:
: