З будь-якими питаннями звертайтесь:
polkaknig [at] gmail.com
Реклама
Реклама
Інформація
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. — Львів: Світ, 2005.
Загалом ж загальна кількість мов світу сягає від 2600 до 5000. Точну цифру встановити неможливо через умовності відмінностей між різними мовами та діалектами однієї мови. До найпоширеніших мов світу за кількістю тих, хто ними розмовляє, належать: китайська (800 млн мовців), англійська (350), російська (240), іспанська (120), гінді та близька їй урду (200), індонезійська (130), арабська (127), бенгальська (125), португальська (115), японська (111), німецька (100), французька(ЭО).
Зазначимо, що мовні проблеми вельми активізувалися. Підтвердженням цього є встановлення "Дня рідної мови" (21 лютого) за ініціативою Національної комісії Бангладеш у справах ЮНЕСКО. Україна долучилася до святкування цієї міжнародної акції. На сучасному етапі в живому спілкуванні України існує близько 20 мов. На тлі державності української мови Конституція України (1996) у ст. 10 гарантує вільне використання та захист мов націог нальних меншин.
Відомо, що основним типом людської спільності первісного суспільства булЬ плем'я. Воно характеризувалося відсутністю поділу на суспільні верстви, більш-менш однорідною культурою.. На думку багатьох істориків, етнографів, лінгвістів, плем'я було ланкою, що вперше пов'язувалося з усталенням про окремий мовний організм. Саме плем'я вирізнялося своєрідним світобаченням, особливим духовним і психічним станом, що вважається однією з найсуттєвіших причин мовних змін. Водночас це була кровно споріднена спільність, а її свідомість становила самосвідомість родичів, нащадків одного предка. З розвитком внутрішньо-племінного розшарування почали виникати відмінності в культурі, насамперед соціальної верхівки, а відтак — широких верств населення. Тоді ж започаткували дію механізми руйнуванню кровноспорідненої спільноти племен. У процесі переходу від родової общини до територіальної розвивалися головно стосунки між однородцями. Особливо цей процес прискорювався з виникненням війн, переміщенням населення, чому сприяло також примітивне рабоволодіння з його широко здійснюваним звільненням рабів, шлюбом між вільними і рабами та використанням рабинь як наложниць. Племінна ендогамія перестала бути нормою, поряд із загальноплемінними родоводами виникали відмінні від них шляхетні генеалогії знаті. Так, соціально однорідні кровноспоріднені спільноти — племена змінювалися новими утвореннями і співплемінностями. Остання посідала проміжне місце між плем'ям і першим історичним типом соціально-диференційованого суспільства — народністю.ж
У співплемінностях вже існувала соціальна та поступово формувалася культурна диференціація, Співплемінності здебільшого складалися із споріднених між собою, близьких за походжен-
ням мови і культури племен, але до них вже нерідко входили й чужі за походженням племена та роди. Як і будь-яка інша спільність, співплемінність характеризувалася повною єдністю мови, культури, самосвідомості. Водночас вони мали діалектні відмінності, особливості культури,'зберігали залишки попередньої племінної самосвідомості. Співплемінності добре відомі за античними та ранньосередньовічними історичними джерелами. Були ними, наприклад, ахеяни і доряни Еллади, літописні східнослов'янські племена полян, древлян, в'ятичів, кривичів, дреговичів.
4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНИХ
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні концепції :— від твердження про вродженість релігійних ідей та богословського витлумачення релігії як одкровення Бога людині до обґрунтування так званого безрелігійного періоду в історії людства. Втім останню тезу здебільшого вважають пропагандистським винаходом, що мав обслуговувати процес подолання релігії.'
Більшість вчених пов'язують появу релігійності з існуванням людини сучасного типу, яка жила не раніше 40 тис. років тому і названа кроманьйонцем за місцем першої знахідки її решток у гроті Кро-Маньйон (Франція) 1868 р. Для кроманьйонця властивий такий тип общинного життя, в якому відбір за видовими біологічними якостями був подоланий. Іншими словами, на зміну складних інстинктів, що, звичайно, мають біологічний характер, прийшли соціальні закони, які, зрештою, спричинили виникнення суспільства. Археологи стверджують: кроманьйонець ін* коли міг собі дозволити робити запаси або навіть перебирати стравами. З таких далеких часів дійшли до нас прикраси на знаряддях праці, художні вироби з кісток тварин, малюнки на стінах печер, глиняні статуетки. Це був час мустьєрської епохи, а, ймовірно, і дещо раніше — пізній ашель. Люди ранньородо-вої общини не виділяли себе з природи. Відповідна територія, її рослинний і тваринний^ світ, земля, її надра — все це сприймалося як єдине ціле. Самій природі, її силам приписували властивості аж до кровноспорідненої організації та дуалістичного поділу на дві взаємошлюбні половини. Людському родові передавалися властивості природи включно з відтворенням її стихійних явищ.
:
: