З будь-якими питаннями звертайтесь:
polkaknig [at] gmail.com
Реклама
Реклама
Інформація
Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. — Львів: Світ, 2005.
мусульманської культури. Каліграфія Корану і священних книг, письмена на стінах мечеті, арабська в'язь у поетичних творах і мініатюрах — все це мало глибокий духовний і релігійно-художній смисл. Мистецтво письма прирівнювалось до краси коштовностей, квітів, садів, тканин. Каліграфічна символіка навіть проникла у сферу найінтимніших людських стосунків. Так, форма букв могла слугувати символом навіть любовного союзу.
Всі напрями в розвитку суспільної думки регіону умовно можна охарактеризувати як релігійну ортодоксію, модернізм, реформаторство та фундаментализм. У суспільній свідомості мусульманських країн спостерігаються дві протилежні тенденції: з одного боку — до консерватизму, а з іншого — до змін. Ці тенденції все частіше виявляються не в ортодоксальній чи реформаторській формах, а у формах так званого фундаменталізму, який проповідує повернення суспільства до фундаментальних принципів ісламу, звичаїв мусульманської общини часів пророка Мухамеда.
Тропічноафриканський культурний регіон. Африканський регіон характерний великою різноманітністю культурних процесів, детермінованих соціальними, історичними, природними і етнопсихологічними факторами. Існує давнє і глибоке розходження історичної долі народів окремих частин Африки, яке позначилось і на розбіжності їх культур. .\ ■
Упродовж багатьох століть у Африці чітко простежується дія двох сторін одного історико-культурного процесу: з одного боку — поширення культурних контактів африканських народів з народами інших регіонів передусім з арабо-мусульманським і європейським регіонами; з іншого — обмін культурною інформацією між локальними африканськими культурами, їх взаємозбагачення. Безперечно, цей поділ умовний. Своєрідність африканського культурного регіону полягає в тому, що ці дві тенденції взаємопе-реплітаються, створюючи самобутні духовно-культурні феномени.
Якщо ж розглядати історико-культурний процес в африканському регіоні з погляду його внутрішньої дискретності, у ньому можна виділити шість історико-культурних областей, що мають специфіку. До першої можна віднести країни Північної Африки. В стародавні часи тут відбувалася зміна впливів низки культур: єгипетської, пунічної, античної — у її грецькому, еллінському і римському варіантах, візантійської, турецької, арабської. Все це привело до органічного переплетіння елементів цивілізації Заходу і Сходу, традицій Середземномор'я, Ісламського світу й місцевого африканського середовища.
Друга історико-культурна область охоплює країни Північно-Східної Африки (Ефіопія і Сомалі). В далекому минулому тут відбулося змішання Исцевих кушитомовних племен з семітомовними переселенцями з Аравії, що привело до активних процесів взаємодії культур Єгипту, Мероє з культурою Аксума.
62
Третя історико-культурна область — країни Західної і частково Центральної Африки. Етнокультурне різномаїття цієї сфери величезне. Однак тривале перебування у складі стародавніх і середньовічних державних утворень — Гана (III —XI ст.), Малі (ХНІ — XV ст.), Сонгай (XV—XVII ст.) та інших, активні міграційні процеси, тривалі економічні та культурні контакти сформували в їх культурах деякі спільні риси. В наші дні традиційні культури різних народів не лише зберігаються, а й розвиваються на рівні окремих етносів (волоф, йоруба, ігбо, хауса та ін.), а також у межах держав.
Четверта історико-культурна сфера охоплює країни Центральної та Східної Африки, заселені бантумовними народами. Для неї властиві тенденції, подібні до третьої сфери (за винятком Танзанії).
П'яту сферу становить південь континенту — Південно-Афри-канська Республіка (ПАР). Політика апартеїду з його системою відокремленого існування рас упродовж тривалого часу деформувала етнокультурні процеси. Наявність у країні африканських етносів, що становлять більшість населення, африканерів, англопівденноафрика-нців, індійців та інших представників азійських народів, створює надзвичайно складну ситуацію для культурного розвитку.
Шоста історико-культурна область представлена островами Атлантичного та Індійського океанів, які оточують Африку (Мадагаскар, Маврікій, Реюньйон, Сан-Томе і Прінсіпі та ін.). Характер етнокультурних процесів у острівних державах надзвичайно складний, що пояснюється етнічною та расовою строкатістю. Основна риса етнокультурних процесів — високий ступінь міжетнічного змішування і формування креольських культур (за винятком Мадагаскару).
Культурні процеси найтісніше дов'язані з мовними і в багатьох випадках сприяють досягненню внутрішньої цілісності культури африканського регіону. Поширення мов міжетнічного спілкування (суахілі, хауса, лінгала та ін.) інтенсифікує міжкультурну взаємодію, обмін культурними цінностями. В одному випадку це може привести до білінгвізму та бікультуралізму, в іншому — до акультурації, тобто засвоєння нової культури і мови при збереженні власної. Зрештою, ці процеси можуть закінчитись і асиміляцією, тобто засвоєнням нової культури при повній (або майже повній) втраті автохтонної.
Різноманітність африканських культур очевидна, як очевидно і те, що їх єднає дещо більше, ніж географічна ознака. Це зага-' льне полягає в космології, релігійних поглядах і фольклорі, у ставленні до предків, дітей, а також у сімейних відносинах.
Велика сім'я в тропічноафриканському регіоні водночас є і одним з важливих елементів, що цементує внутрішню цілісність його культури, і суттєвим елементом африканського суспільства. Відносини у сім'ї ґрунтуються на кровних зв'язках, шлюбі, а також на ритуальних чи містичних зв'язках (ініщаційні групи, братерство за
:
: