назвав цю конституцію «мотузкою з піску». Коли Конгрес для потреб ведення війни вирішив обкласти експортні операції митним збором, делегація одного-єдиного Род-Айленду висловилася проти. Тим самим, незважаючи на підтримку 12 штатів, проект провалився.
19 жовтня 1781 р. армія Вашингтона примусила англійську армію капітулювати поблизу Иорктауну. З вересня 1783 р. у французькому Версалі були підписані мирні договори між воюючими європейськими країнами. За цими договорами США визнавалися суверенною державою. Після цього успіху правляча верхівка Сполучених Штатів, до складу якої входила буржуазія Півночі та плантатори Півдня, намагається розпустити революційну армію та повернутися до колишньої системи експлуатації народних мас. Це було не так просто. Конфіскована у листопаді 1777 р. земля лоялістів (приблизно ЗО тис. маєтків) потрапила до рук скупників-спекулянтів. Натомість солдати революційної армії, згідно з грудневим того ж року рішенням Конгресу, отримували земельні наділи за рахунок неосвоєних земель Заходу. Проте після війни мало хто з солдатів міг скористатися наданим правом - земля вимагала посівного зерна, робочої худоби і реманенту тощо. Нові власники відчували брак коштів та будівельного матеріалу, то ж були змушені за безцінь віддавати щойно отриману землю. Гостро постало і питання звільнення з рабства негрів Півдня, особливо з огляду на їх участь у війні на боці повсталого народу. Після недовгих дебатів у Конгресі було вирішено надати свободу лише 3 тис. безпосередніх учасників військових дій. на їх викуп у рабовласників виділялися кошти у розрахунку по 1 тис. доларів за кожного звільненого з рабства.
За конституціями штатів виборчого права позбавлялися індіанці, а з 600—700 тис. білих чоловіків узяти участь у виборах могли заледве 100 тис. Так, за конституцією Массачузетсу 1780 p., право бути обраним діставав той, хто мав власність у 300 ф. ст.; майновий ценз виборця становив 60 ф. ст. або земельна ділянка, обкладена податком не меншим, ніж 3 ф. ст.
Зрозуміло, що завершення війни за незалежність супроводжувалося загостренням класової боротьби. Ця боротьба насамперед розгорнулася в армії. У листопаді 1783 р. уряд поспішив розпустити демократичну армію, залишивши близько 4 тис. «благонадійних» солдатів і офіцерів. Найбільші збройні повстання демобілізованих та місцевої бідноти мали місце у Нью-Гемпшірі (вересень 1776 р.), Вермонті і, особливо, у Массачузетсі (вересень 1786 - лютий 1787 pp.). Керівником цього останнього повстання був відставний капітан, ветеран війни Даніель Шейс. Під його проводом за зброю узялися від 12 до
15 тис. чоловік. Вимоги повсталих ґрунтувалися на тому, що, оскільки землі США були звільнені від англійців спільними зусиллями, вони мають стати суспільною власністю. Також підлягають анулюванню усі борги, суспільні і приватні. Земля повинна бути безпосередньо розділена між усіма бажаючими і вилучена з оподаткування тощо. Інколи подібні повстання мали частковий успіх. Так, в Род-Айленді повстанці захопили парламент штату і вимусили законодавців вдовольнити частину своїх вимог.
Правлячим колам країни стало зрозумілим, що лише міцна централізована держава буде в змозі придушити подібні бунти та установити класовий мир у країні. Тільки такою ціною можна було досягнути швидкого відродження економіки, зруйнованої недавньою війною. Тому з 25 травня по 17 вересня 1787 р. в умовах глибокої таємності проходила робота Конституційного конвенту. Серед його 55 депутатів майже половину (24) становили фінансисти, 11 - судновласники, 15-рабовласники. Політичні симпатії учасників нерідко були діаметрально протилежними. Так, А. Гамільтон схиляв законодавців до встановлення монархічної форми правління.
Після чотирьох місяців дебатів була вироблена конституція, якою США послуговуються і сьогодні. 4 березня 1789 р. вона була ратифікована 3/4 штатів і вступила в дію. За конституцією 1789 p., конфедерація перетворювалася у федерацію, встановлювався принцип поділу властей і їх взаємного контролю. Законодавчу владу представляє двопалатний парламент - Конгрес. Нижню палату - Палату представників - обирало населення у виборчих округах з рівним числом виборців. Сенат формувався шляхом виборів - по 2 сенатори від штату, незалежно від кількості виборців у кожному штаті. До 1913 р. Сенат обирали парламенти штатів, пізніше - усі виборці штату. Обидві палати отримали рівні права у законодавчій ініціативі та у прийнятті законів.
Головою виконавчої влади ставав Президент. Дискутувалося питання, чи має він обиратися пожиттєво, чи тільки на чотири роки. Перший президент Дж. Вашингтон виставляв свою кандидатуру двічі, оголосивши про небажання балотуватися на третій строк. За винятком Ф. Д. Рузвельта, який чотири рази обирався президентом (1932, 1936, 1940 та 1944), президенти США перебували на своїй посаді максимально дві каденції. Основне міркування: президент, якого турбують наступні вибори, часто домагається дешевої популярності. Сьогодні вважається, що перший термін перебування при владі новообраний президент виконує основні передвиборні обіцянки, натомість у разі обрання на другий строк він має змогу проводити у життя малопопу-лярні, але життєво необхідні для країни реформи. Президент виступає
:
: