ється на постійну армію, служба в якій вважається почесною професією. Чиновники отримують форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належить і відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки замінюються уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнює імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), що об'єднані у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінції.
З іншого боку, Діоклетіан ділить імперію на чотири частини («тетрархія») і призначає собі співправителів, два августы - для західної і східної частин імперії (імперії, в свою чергу, ділилися на дві префектури), добирали собі співправителів - двох цезарів. Тепер чотири співправителі спільно придушують спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу наштовхується на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберігає поділ імперії на чотири частини, але ними управляють вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів стоять вікарії.
За Константина встановлюється союз християнської церкви з державою. За Міланським едиктом (313 р.) оголошувалася віротерпимість до християнської релігії. З цього моменту церква стає надійним
:
: