вища (наприклад, «морські» бої гладіаторів у гігантському штучно виритому ставку), але народ вже усувають від будь-якої участі у політичному житті.
Відносно рабів імператорами проводиться політика терору і насильства. Побоюючись нових повстань, подібних до виступу Спартака, імператор Август вводить закон, за яким смертній карі підлягають усі раби, які в момент убивства господаря перебували у маєтку. Одного разу (61 р. до н. є.) за вбивство знатного римлянина було страчено усіх міських рабів цієї людини - 400 чоловік. Власті пішли на цей крок навіть всупереч обуренню усього населення Риму,- як рабів і вільновідпущеників, так і вільних людей. Імператор Адріан (117-138 pp. н. є.) уже не прагнув до нових захоплень і звертав особливу увагу на внутрішнє зміцнення держави, в першу чергу на розвиток адміністративно-бюрократичного апарату. За його указом господар за безпричинне убивство невільника мусив платити штраф. Найжорс-токіших рабовласників примушували продавати своїх рабів. Однак у кожному маєтку існували свої внутрішні в'язниці. Рабів, що провинилися, часто примушували працювати, закутими у кайдани. Примусова праця була малоефективною. Тому підприємливим рабам дозволяють (ніби від імені господаря) мати своє майно, набувати кораблі, відкривати торговельні заклади. Таке майно називається пекулієм. Особливого поширення набув пекулій у сільському господарстві. Господар раба забирав собі левову частку прибутків з пекулія, міг у будь-який час відібрати його.
Але старе римське право забороняло рабу продавати чи купувати будь-що, брати позику, наймати чи здавати в оренду худобу чи реманент. Поступово відбувається зняття обмежень для рабів - пекуліатів, що відповідало інтересам власників пекуліїв. У подальшому, уже в період т. зв. домінату, це приведе до перетворення колишніх рабів у колонів.
Вільне населення провінцій у 212 р. н. є. добивається прав римських громадян. Зрозуміло, що найбільше від цього виграла провінційна знать, яка поповнила ряди сенаторів і вершників. Однак простий люд у провінціях важко переносив римське панування. У селян відбирали землю для римських поселенців. їх продавали у рабство за борги, обкладали поборами, головним чином на користь армії. Тому в багатьох провінціях (Галлія, Британія, Африка - І ст., Палестина - II ст.) спалахують великі повстання проти римського панування. І навіть після надання прав римського громадянства становище низів залишалося складним. Дрібні землевласники були обтяжені численними податками, вони були змушені брати участь у тривалих військових походах. Це вело до розорення селян. Частина їх йшла до війська, де рядовий
міг дослужитися щонайвище до центуріона (сотника), а офіцерський корпус складався з сенаторів та вершників.
«Золотий вік» Римської імперії був нетривалий. У 192 р. в результаті змови загинув останній імператор династії Антонінів - Коммод. Після його смерті розпочинається громадянська війна, на престол одночасно претендують кілька імператорів. Переможець Семптимій Север (193-211) стає першим «солдатським імператором». Його влада має відверто військовий характер. Але рядовий солдат отримує змогу дослужитися до командних чинів і звання вершника. Таким чином, перед ним відкривається можливість не лише військової, але й цивільної кар'єри. Север заповідає синам: «Живіть дружно, збагачуйте солдатів і не звертайте уваги на усіх інших». Начальник гвардії (префект Преторія) не лише здійснював командування військом, а й очолював адміністрацію, суд. Зрозуміло, що доля таких «солдатських імператорів» значною мірою залежала від армії та її командуючих.
У середньому кожний із солдатських імператорів перебував при владі 4 роки. Після убивства останнього з імператорів династії Севе-рів влада деякий час перебувала у руках Максиміна - колишнього пастуха, який вступив на службу простим воїном. Та й він був невдовзі убитий, і імператори почали змінюватися на престолі з калейдоскопічною швидкістю. Внутрішня нестабільність імперії призводить до частих наскоків варварських племен: готів у Причорномор'ї, франків і аллеманів у Галлії, саксів у Британії, маврів в Африці. Від Риму відпав ряд провінцій - Галлія, Британія, Іспанія, на сході утворилося Пальмірське царство. Криза вимагала реформи усієї державної і суспільної організації.
Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
Римській імперії вдається на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнюється. З 284 до н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus - пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ зникають, Сенат перетворюється усього лише на міську раду Риму. Влада домінуса вважається вищою від законів і обожествляється. Управління здійснюється на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконується тепер державною Радою, яка діє при імператорі і за його дорученням. Домінус спира-
:
: