|
|
взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого часто бояться антинародні режими, переслідуючи так званих інакомислячих.
Право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції) — це можливість вільного вираження особою своїх поглядів і переконань у будь-якій формі, можливість особи на власний розсуд збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в усній, письмовій формі або в будь-який інший спосіб (винятки щодо реалізації цього права мають закріплюватися в законі); це — заборона цензури (ч. З ст. 15 Конституції). Реалізація даного права конкретизована в Законах України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 p., "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 p., "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 p., "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" від 18 липня 1997 p., "Про рекламу" від 3 липня 1996 p., "Про Національний архівний фонд й архівні установи" від 24 грудня 1993 р. та в деяких інших нормативно-правових актах.
Право на свободу думки і слова тісно пов'язане з правом на інформацію та з гласністю. Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Право на інформацію — це можливість осіб і державних органів вільно отримувати, використовувати, поширювати і зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, для здійснення завдань і функцій. Результатом всебічної й повної реалізації права на інформацію є гласність. Гласність — це стан поінформованості суспільства та окремих громадян про явища, події, процеси, що відбуваються в суспільстві та державі. Він є невід'ємною ознакою існування в країні режиму демократії.
Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його забороною пропагувати погляди, що суперечать інтересам національної безпеки, розпалюють міжнаціональну, міжетнічну або міжконфесійну ворожнечу, пропагують жорстокість і насильство, провокують заворушення чи злочини тощо.
Свобода слова і друку не допускає також розголошення комерційної таємниці, інтимних сторін сімейного життя тощо.
|
§ 52. Свобода зборів, мітингів походів і демонстрацій
Право на мирні збори та маніфестації (ст. 39 Конституції) є важливим демократичним надбанням і дійовим заходом, завдяки якому громадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання державного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обмежень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їхніх прав тощо. Це право належить до системи світових демократичних стандартів у царині прав громадянина. Конкретні заходи щодо його здійснення регулюються національним законодавством, у тому числі й законодавством України. Основною особливістю цього права є встановлення порядку, за яким збори і маніфестації мають бути мирними, їх учасники не повинні мати зброї. Про здійснення цих акцій мають завчасно сповіщатися органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації даного права може бути встановлене лише судом з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, охорони національної безпеки і громадського порядку.
§ 53. Право на звернення до органів державної влади та самоврядування
Право на звернення (ст. 40) може здійснюватися у різних формах, в індивідуальному чи колективному порядку. Адресатами звернень є державні органи різного рівня, органи місцевого самоврядування, посадові та службові особи цих органів. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Переслідування громадян і членів їхніх сімей за подання і звернення забороняється.
Дуже важливо, щоб звернення громадян розглядалися по суті справи, у строки, встановлені чинним законодавством, а відповіді були обґрунтованими. Недодержання посадовими особами вимог закону дає громадянинові право звертатися до суду за захистом.
|
|
:
: