людини. Цей процес набув особливої інтенсивності після розгрому фашизму, закінчення Другої світової війни, створення Організації Об'єднаних Націй (ООН), інших демократичних міжнародних інституцій.
Сучасні міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини містяться в багатьох міжнародних документах. Першим міжнародним актом з прав людини універсального характеру була Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН. Декларація складається з преамбули і 30 статей, в яких уперше в історії людства і міжнародних відносин проголошено перелік основних громадянських, політичних, соціальних, економічних і культурних прав і свобод людини. Серед особистих громадянських прав проголошено право на життя, свободу і особисту недоторканність. Зазначено, що ніхто не повинен утримуватися в рабстві, в підневільному стані, що ні до кого не повинні застосовуватися тортури, свавільні арешти. Кожен має право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла, право на таємницю листування, на захист об'єктивним судом. У Декларації детально передбачені такі політичні права, як свобода переконань, совісті, мирних зборів, виборчі права. Особливе значення мало включення до Декларації права на працю і на справедливу винагороду за неї, права на рівну оплату за рівну працю, на створення профспілок, на відпочинок і соціальне забезпечення, на освіту та участь у культурному житті, на особливий захист материнства і дитинства.
Важливими документами є також:
1) Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 p.);
2) Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.);
3) Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950 p.);
4) Заключний акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 p.);
5) Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989 p.);
6) Конвенція про права дитини (1989 p.).
:
: