На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Правознавство: Навчальний посібник. / За загальною редакцією В.Г.Гончаренка. — К.: Український інформаційно-правовий центр. — 2002.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 88 - 89
 
Свою владу народ може здійснювати по-різному:
1)  безпосередньо, коли сам виражає свою волю у пе­редбачених Конституцією і законами процесу­альних формах (на загальнодержавному рівні це може відбуватися у формі виборів або референ­думу);
2)   через своїх представників, яких обирає до ор­ганів державної влади та органів місцевого само­врядування.
Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Ук­раїні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і не допускалася можливість спроб окремих гілок влади виконувати невластиві їм функ­ції. Реалізація цього принципу покликана запобігти кон­центрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як показує історичний досвід, призво­дить до свавілля у керівництві державою і суспільством.
Ст; 2 Конституції проголошує Україну унітарною дер­жавою, тобто державою, в межах якої немає інших утво­рень, що мають ознаки державності і права вступати у відносини з іншими державами, а також права виходу зі складу України.
Державна територія України — суша, води, надра і повітряний простір, на які поширюється державний суве­ренітет України. Межі державної території визначаються її кордонами із сусідніми державами.
Статус державної території визначають Конституція і закони України. Земля, її надра, атмосферне повітря, вод­ні та інші природні ресурси у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключ­ної (морської) економічної зони є об'єктами права власнос­ті Українського народу (ст. 13 Конституції). Державна тери­торія є сферою дії нормативно-правових актів України.
Найважливіші положення, що стосуються території, державного кордону України, сформульовані в Законі Украї­ни "Про державний кордон", що вступив в дію 18 грудня 1992 р.
Територія України в межах існуючого кордону є ціліс­ною і недоторканною. Існуючий поділ України є адмініст­ративно-територіальним, і окремим адміністративно-терито­ріальним одиницям надано лише адміністративну автономію або спеціальний статус (Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь).
Україна як централізована унітарна держава поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці, що скла­дають її територіальний устрій.
Територіальний устрій визначає поділ території дер­жави на складові частини, їх правове становище та взаємо­відносини з державою в цілому.
Засади територіального устрою України визначені в ст. 132 Конституції. Ними є:
1)  єдність та цілісність державної території;
2)  поєднання централізації і децентралізації у здійс­ненні державної влади;
3)  збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, еконо­мічних, екологічних, географічних і демографіч­них особливостей, етнічних і культурних тра­дицій.
У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адмі­ністративно-територіального устрою України складають Авто­номна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Авто­номна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус, який визначається відповідни­ми законами, а також 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонсь­ка, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.
Конституція України (ст. 15) гарантує побудову суспіль­ного життя на засадах політичної, економічної та ідеоло­гічної багатоманітності.
Політична багатоманітність означає, насамперед, реаль­ну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів, громадських організа­цій на основі професійних, культурних, спортивних, віко­вих та інших інтересів).
Економічна багатоманітність передбачає можливість рів­ноправного існування різних форм власності (державної, комунальної, колективної, приватної) і різних форм гос­подарювання.
Ідеологічна багатоманітність — це реальне право різ­них суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у
88
89

Реклама
 

тИЦ и PR