тивних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (злочинна самовпевненість), чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоч могла і повинна була це зробити (злочинна недбалість).
Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішній прояв протиправного діяння. Ця сторона відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення.
Суб'єкт, який вчинив правопорушення, притягається до юридичної відповідальності.
Серед причин і умов, які можуть визначати скоєння правопорушень або сприяти їм, характерними є:
1) дефекти сімейного виховання (жорстокість, відсутність моральних принципів, будь-яких ідеалів);
2) безробіття і майнова нерівність у суспільстві;
3) пияцтво і наркоманія;
4) вплив певних творів так званої масової культури (особливо перегляд фільмів, у яких популяризуються жорстокість, аморальність);
5) низький рівень правосвідомості й правової культури, правовий нігілізм.
Сприяти скоєнню правопорушень можуть і певні суб'єктивні причини, соціально-психологічні особливості (наявність психічних відхилень, темперамент, вік, риси характеру, фізичні вади тощо).
Впливають на скоєння правопорушень і факти недосконалості чинного законодавства (непомірно високі податки на суб'єктів господарської діяльності, відсутність ліцензування певних видів діяльності, відсутність прогресивного податку на власність та ін.).
Правопорушення, як правило, зумовлюються не якоюсь однією причиною, а відразу багатьма.
Залежно від ступеня суспільної небезпечності всі правопорушення підрозділяють на злочини і проступки (провини). Злочинами визнаються правопорушення передбачені Кримінальним кодексом. З ними пов'язана найбільша небезпека для суспільства та особи. У 1999 р. в Україні зареєстровано 5 581 693 злочини, а в 2000 р. в ув'язненні перебувало понад 177 000 осіб.
:
: