| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
святість. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький філософ і професор Жак Марітен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж.Марітеном, — це духовний світ, а держава — це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.
Ця теорія багатоаспектна, за наших часів поширена також і в багатьох мусульманських країнах.
Згідно з теологічною теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі права, створюваного державою. Прихильники цієї теорії пов'язують розвиток держави і права з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів або орієнтацією держави і права на божественні начала.
З точки зору прихильників цієї теорії існування як у минулому, так і у наш час антигуманних, несправедливих, з погляду віри, режимів не протирічить їй, бо релігія не заперечує існування добра і зла у земному бутті.
Патріархальна теорія
Сутність цієї теорії полягає у твердженні, що держава походить від сім'ї, є результатом розростання сім'ї. Сім'я, як початковий осередок суспільного життя, розростається у плем'я, а плем'я — у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха над своїми підданими. Піддані мають підкорятися своєму монархові, монарх — проявляти щодо них батьківську турботу. Представниками цієї теорії були Арістотель і Платон. Розглядаючи суспільні відносини у державі як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства на бідних і багатих, проти права приватної власності. Як має бути мудрим глава сім'ї, так і мудрими мають бути правителі держави. Платон стверджував, що до тих пір, поки філософи не стануть царями у державі або царі й законодавці не стануть філософами, тобто поки обидві сили — політика і філософія — не зіллються, до тих пір не буде кінця бідам держави. Прихильне ставлення до патріархальної теорії було в Україні у історика, філософа і громадського діяча М.Драгоманова. В Росії цієї теорії дотримувався найвідоміший теоретик народницького руху М.Михайловський.
|
|
|
|
|
Згідно з цією теорією держава виникає внаслідок укладення між людьми суспільного договору — добровільної угоди для забезпечення спільної справедливості. Держава має забезпечувати безпеку громадян та охорону їхньої власності. Таким же шляхом створюється і право, яке з погляду прихильників цієї теорії має природний характер: кожна людина наділена невід'ємними правами, набутими від природи. У разі порушення правителями умов договору і природних прав людини народ має право замінити правителів. Представниками цієї теорії були Т.Гоббс в Англії, Г.Гроцій у Голландії, Ж.-Ж.Руссо у Франції, О.Радищев у Росії, ректор Київського університету св. Володимира К.Не-волін та ін.
Психологічна теорія
За цією теорією причини виникнення держави криються у властивостях психіки людей. Психіці переважної частини людей притаманна потреба покорятися видатним особистостям, залежати від еліти суспільства. Залежність членів роду, племені від старійшин і вождів згодом закріплюється в праві. На чолі держави мають стояти особистості, наділені особливою волею і талантом керівництва.
Одним із представників цієї теорії був професор Київського університету св. Володимира, а згодом Варшавського університету Л.Петражицький.
Теорія насильства
Ця теорія пояснює виникнення держави завоюванням одними племенами, народами інших. Переможці перетворюються на панівні касти, стани, класи, а переможені — на рабів, підневільних тощо. Для утримання поневолених у покорі, для управління ними необхідна держава — як апарат, створюваний переможцями для керування переможеними. Отже, держава, за цією теорією, — не результат Божого провидіння, а породження ворожнечі, переваги грубої сили, війни й насильства. Ідеологічними підвалинами даної теорії певною мірою можна вважати філософію Ф.Ніцше, який пропагував ненаситне прагнення до влади, культ грубої сили, зверхність арійців, підкорення слабких народів та ін.
Представниками цієї теорії були австрійський правознавець і соціолог другої половини XIX — початку XX ст.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
 |
:
: