|
|
дові, не менше того, щоб запобігти недоїмкам, які зросли в указаних кон-систентів, (щоб запобігти) кривдам володільцям та іншим людям, які (кривди) бувають від того, що піддані збирають нажите на їх (володільців) грунтах майно, а більше й самому посполитому народові, щоб даремно не розгублювати при переході нажитого на чужих грунтах майна, наказуємо: оголосити по всій Малій Росії, щоб посполитий народ при переході з одного володіння в інше не забирав нажитого ним на землях володільців майна і цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само і володільці, приймаючи до себе посполитих із чужих володінь, не приймали б майна, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому викритий, в праві буде той володілець, від якого посполитий перейшов з нажитим майном до іншого володільця і там його прийнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та винагороди в силу малоросійських прав, керуючись у малоросійських судах тими ж малоросійськими правами, які вказані в указі її імператорської величності про вільний перехід посполитих без всякого скасування. Проте, щоб і володільці інколи, під виглядом нажитого посполитими у них майна, не могли затримувати у себе посполитих, і тим самим не робили перешкоди в їх вільному переході, при своєму переході посполиті повинні з'являтися до володільців і брати у них письмове посвідчення про вільний перехід, яке володільці, беззаперечно, повинні видавати. Якщо ж деякі володільці будуть при цьому виявляти упертість, то посполиті повинні заявити про це найближчому урядові, який повинен вимагати у володільця таке письмове посвідчення або щоб інший уряд видав його. Але й інші володільці без посвідчення не повинні приймати посполитих. Що ж стосується панських слуг, особливо тих, що порушують малоросійські права, оскільки вони живуть в домах панів, деякі вільні, а інші прийняті з підданства у дворову службу, оскільки вони дуже бідні і сироти, і всі навчилися різних спеціальностей панським коштом, а потім, не бажаючи порядно жити, а вільні, не дослуживши умовленого терміну і вчинивши шкоду і злодійство своїм господарям, утікають крадькома і без відпустки пристають до інших поміщиків, які без жодного виду і паспортів, інколи ще і намовивши, приймають і утримують, бо таким слугам без відпустки і письмових посвідчень відходити від своїх господарів і іншим їх приймати за тими ж малоросійськими правами забороняється. Через те, щоб і володільці, чиновники, і інші люди в прийманні, а найбільше в підмовлянні служителів, що втікають від господарів без відпустки і письмових посвідчень, утримались і не замішані були б в такій підлості і цим самим не порушували малоросійських прав — цим категорично забороняється. Але якщо хто з приводу такого прийняття утікачів від господарів без відпустки і письмових посвідчень і, зокрема, з підмови, буде викритий, то з такими поступати в усіх малоросійських судах на випадок скарги по силі малоросійських прав без скасування. Про що і
|
вам для виконання пропонується. В інші малоросійські полки, також і в Генеральний суд для виконання цього надіслані ордери.
Хрестоматія з історії Української РСР. — К, 1959. — Том І. — С 503—505.
Указ Катерини II про ліквідацію гетьманства
та утворення Малоросійської колегії
(10 листопада 1764 р.)
Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. Великоросійських членів наймилостивіше ми тепер призначаємо: генерал-майора Брандта і полковника князя Платона Мещерського; на останні ж дві вакансії, вибравши негайно кандидатів, Сенат повинен представити нам; малоросійських — генерального обозного Кочубея, генерального писаря Туманського, генерального осавула Журавку та хорунжого Данила Апостола... Нижчих канцелярських службовців вибрати йому, графу Румянцеву, на свій розсуд.
Ми, бажаючи, щоб між визначеними в цю колегію чинами ніякої різниці не було і щоб кожний своє місце міг займати за чином старшинства, наймилостивіше наділяємо цих малоросійських чинів зрівнюванням у класах з великоросійськими нижченаведеними чинами, а саме: генерального обозного Кочубея — генерал-майорським, генерального писаря Туманського — чином статського радника, генерального осавула Журавку і хорунжого Апостола — полковницькими.
А в судах, створених в Малій Росії в минулому 1763 р., на підставі нашого іменного указу — підкоморських земських в кожному полку по два, а в Ніжинському — три, до складу яких визначаються підкоморії, судді, підсудки і писарі з щорічними виборами як тимчасові, то наказуємо і цим, поки вони будуть мати після виборів такі звання, вважатися за урядами, а саме: підкоморіям — першим після малоросійського полковника, земським суддям з першорядними бунчуковими товаришами, по старшинству, підсудкам з бунчуковими другорядними, писарям земським проти осавулів полкових, по старшинству, а возним бути першим під сотником малоросійським.
За відсутністю тепер гетьмана, призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він в справах суду і розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ, як-от: підтримування в
|
|
:
: